Synytsia blog

“СТРІЛЕЦЬ” під Шепетівкою

Ліси навкруги, куди оком не кинь. Панцерний поїзд “Стрілець”, добре обладнаний, стояв за маленькою станцією недалеко від Шепетівки. Було вже надвечір. Помічник командира, М. Головинський, узявши одного козака, пішов на станцію, щоб потелефонувати до технічної частини, що стояла тоді в Новгород-Волинському. Було відомо, що залізницю охороняє Гайдамацький Курінь, тому ніхто й не думав про небезпеку. […]

У сталінградській офензиві (ч.2)

Перша частина спогадів поручника Едварда Снігура-Рафальського З початком жовтня впав перший сніг, і почалися доволі сильні морози. Моя чота, завдяки обставинам, заки ми відправилися з Харкова на фронт, забезпечилася в кожухи і валянки. Одначе не всі мої вояки їх мали. У постійних вуличних боях у Сталінграді, виснажувався перемерзлий і голодний німецький вояк, а совєтські частини […]

Ми побідимо!

У Волівци умістив мене товариш в ваґоні, щоби я заїхав до шпиталя в Мункачи (Мукачів прим. ред.). Ми застали там двох полонених козаків. Один з них високий, стрункий, лице стягле, орлиний ніс, другий низького росту робив вражінє сердитої людини. Мій товариш почав з тим високим розмову. “Ви певно Українець?” спитав він стрункого козака. “Пізнаю се […]

У Сталінградській офензиві (ч.1)

З ХАРКОВА НА ФРОНТ При кінці липня 1942 року, 26 полк СС панцер-ґренадирської дивізії “Вікінґ”, прибув до Харкова. Наш третій батальйон, а в ньому наша “українська” поліційна чота четвертої сотні важких кулеметів, стала бойовою одиницею східнього фронту який простягнувся від Вороніжа до Цимілянська. Головні сили нашої дивізії, до якої був приділений теж фінський добровільний батальйон, […]

ОДИН З ІСТОРИЧНИХ ДНІВ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ

День 21 грудня 1991 р. буде записаний в анналах української армії золотими буквами, бо у цей день понад 700 вояків, прапорщиків та офіцерів склали присягу на вірність України. Це була перша така присяга, що відбулася у Львові, де саме зродилася ідея створення Української Національної Ґвардії. Присягу склала військова частина 7480 внутрішніх військ, що розміщена на […]

Фенікс втрачених надій

Ранок. Пасмурно. Відкрив уявні жалюзі на вікні на кухні. – Сайгон… Я все ще в Сайгоні… Трясця!…
Останню ніч провів з пляшкою  гарячої води між ногами. Спав одягнений. Останні два дні почував себе не дуже. Здається допомогло… Сьома ранку розпочалась дуже чутною канонадою неподалік. Два тижні…

День перед Зимовим Походом

5 грудня 1919 року…
Мороз щипає за вуха. Все навколо вкрите снігом. Волинська група нарешті відірвалась від ворога і входить в невеличке село під Любарем, в котрому мала переночувати і в котрому в цей вечір мало бути оголошено наказ про вимарш у Зимовий Похід.

Ще не встигли розташуватися, як старшини одержали наказ зібратися в школі. Поїхав і я. Коли зайшов до школи, там уже зібралися майже всі старшини Групи…

Свинцеві 80ті. Спротив Українського Національного Фронту

Історія України є дуже не простою і заплутаною. Втім, все ж, такою характеристикою можна окреслити історію будь-якої країни. Чим далі від подій, тим більше те, що відбувалось, обростає міфами, здогадками та припущеннями. Перша світова війна і участь в ній українців, з обох сторін,  була забута вже давно. З Другої світової агітаційна машина Радянського Союзу створила  міф під назвою “вєлікая атєчєствєнная”, який отруює нашу країну й досі. Але, якщо я приміром запитаю Вас, чи пам’ятаєте Ви що відбувалось в 1980-х? Що було після УПА та шістдесятників? Що було в лічені роки перед здобуттям Незалежності? А чи знаєте Ви що-небудь про Український Національний Фронт і їх зброїні акції, котрі були проведені в 1981-82 роках? Пролити світло на це питання та скласти послідовну хронологію діяльності Українського Національного Фронту,  я постарався в даній статті…

Отаман Шашкевич

Бригада отамана Шашкевича вже четвертий день була в бою з денікінськими частинами. Тиф косив бригаду, як і цілу УГА, 1919-ім році в Україні, та виривав зі стрілецьких рядів куди більше жертв, як ворожі кулі й гранати. Бій став бриґаді не під силу. Стрільці знеможені голодом і холодом, чотири дні без теплої страви, чотири ночі без […]

Лазар Мельничук

..Будапештанські часописи доносять знов про слідуючий геройський вчинок другого нашого героя 15 літнього Лазара Мельничука. Залізничний поїзд, що прийшов11 падолиста з Клявзенбурґа до Будапешту, привіз молоденького подорожного, який довершив цілий ряд геройських вчинків. Був се 15-літній Українець Лазар Мельничук, котрий своєю хоробристию осягнув степень цуґсфірера. Сю шаржу надав йому оберст жандармерії Фішер за його надзвичайні […]

Остання зустріч з братом

Безжурний час дитинства минув, а наша юність не була ще дозрілою. Небезпека не видавалась нам чимось поважним. До неї ми підходили з усміхом на устах і з відвагою очайдушности, питомій нашим літам. Навіть, як ми дійсно чогось боялися, то приховувати це відчуття, намагаючись заглушити його бравурними словами не здаючи собі справи, що стоїмо на порозі […]

Українська Подонь

Етнічні українські території налічують обширний список. Немало можна дізнатись  про Закерзоння та Кубань, менше про Ставропільщину та Терщину, проте, такі топоніми як Острогожчина, Вороніжчина та Курщина, в українській свідомості, давно покрились пилом архаїки. Настав час протерти цей пил зі сторінок української історії. Цей матеріал присвячено українцям Подоня.

Подонь – етнографічна область, котра займає східну та південну частину  сучасних Бєлгородської та Воронезькоїї областей РФ відповідно. ..

“ІСПИТ” підстаршинської школи ім. полковника Коника

В лісі біля села Корманичі пов. Перемишль містився табор підстаршинської школи УПА. По терені бушували польсько-українські опричники, та провадили розвідку за відділами УПА, та дня 2.6.1946 р. виконали каральну акцію на українські села: Мацьковичі, Вуйковичі, Бріхівці, Батичі, з яких польські комуністи під командою НКВД-истів насильно викинули українське населення і заселили польським…

Перший відділ українських військових кадетів

Точно в сімнадцяту річницю геройської смерти леґендарного Командира УПА ген. Тараса Чупринки, 5-го березня 1967 року, українська громада у Нотінґгамі була свідком відкриття першого відділу українських кадетів при британській армії. Відділ цей покищо малий! Всього три рої юнаків між 14 і 18 роками у військових одностроях із тримісячним вишколом, що його відбувають вечорами два рази в тижні, а раз у місяць йдуть на стріляння…

Більше мужности Пане Поручнику!

Восени 1920 р.  головний штаб Дієвої Армії УНР переїхав з Городка Подільського до Волочиськ. Оперативний штаб на чолі з генералом Омеляновичем-Павленком виїхав на конях в поле на фронт. Частина штабу залишилась при другому відділі, а саме при ген. кватирмайстрі Ткачукові. Довкруги волочиського двірця було повно тилових частин. У близькому селі перебував евакуйований уряд УНР. Скрізь було гостре поготівля…

“Кобзар” на селі

Це було понад 50 років назад на селі північної Полтавщини. Я вже другий рік ходив до школи. Багато клопоту завдавали ми тоді вчителям через незнання російської або “панської”, як тоді казали, мови.Учителі, місцеві українці, – з них один навіть досить відомий український поет, – не сміли в школі вживати української або “мужицької” мови…

Про козака Бурю

В селі Джурові, над рікою Рибницею, є стрімка круча, котру називають “Писок”. Ця круча виступає доволі високо понад місцеві ліси, а на ній в давнину колись була козацька редута, чи як її в нас називали “чуга”. В селі була козацька стежа, що тримала сторожеву службу на чузі, та слідкувала за татарськими чамбулами, що не раз заганялися аж сюди. В час небезпеки козаки запалювали смоляні бочки на чузі, даючи знак, щоби люди ховалися в дооколичні ліси, що кінчалися аж десь в Рахові та Сиґоті…

На прапор глянь!

Під кінець травня 1946 року в таборі полонених дивізійників в Ріміні, мала місце маловідома нашому загалові подія, яка заслуговує на згадку.У 20-ту річницю траґічної смерти Голови Директорії та Головного Отамана Армії У.Н.Р. Симона Петлюри, врочисто посвячено український національний прапор, який фундували та передали воякам Першої Української Дивізії УНА вояки-українці 2-го корпусу Польської Армії під командуванням генерала Андерса…

ЗАПОРОЖЕЦЬ З ОДКУШЕНИМ ВУХОМ

Лиха пригода спіткала в лютому 1683 року запорожця Якова Гусака, товариша сотні Іванининої. Саме в цей час ця сотня зімувала в Полтавському полку. Якову Гусакові довелося стояти на кватирі в Диканьці. Робити не було чого. Ото знічев’я він часто піячив. Одного разу в шинку на підпитку почав Гусак бійку з місцевим жителем василем Вовком, і той, розпалившись, одкусив запорожцеві вухо.На суді Вовк щиросердно скаявся в тому, що “за наущенням бісовським”, бувши п’яний “з запальчивости гніву”, завдав Гусакові такої шкоди. Суд присудив йому “єднати” (дійти згоди, давши нагороду) потерпілого. Вовк не відмовлявся запропонувати Гусакові яку завгодно нагороду, але як можна віднагородити людину за відкушене вухо.