Копальня солі ,катівня, санаторій – це коротко, в чотирьох словах історія одного місця…

Зазвичай відвідуючи подібні місця я полюбляю дослідити все досокнально, обдивитись елементи кладки, оздоблення, структуру руйнувань яку наносить час. В урочище Саліна ми потрапили під вечір, коли до заходу сонця лишалось всього кілька годин.  Про це місце я знав дуже небагато – лише про те що тут добували сіль і про трагедію яка відбулась тут 7 десятків років тому.

У перекладі з польської мови слово “Salina” означає “солончак”, по-моєму достатньо логічно для місця де видобували сіль. Поселення  на місці соляного родовища  під назвою Ляцко було засноване приблизно в першій половині 16 століття.  Землі на яких розташовувалось виробництво належало родині Хербуртів, замок яких розташовувався неподалік. Пізніше територія  переходила у власність родів Чурильських, Красінських та Любомирських .

Уся територія на якій знаходились копальні покриває площу приблизно  3 гектарів.  Час поступово розширював цю територію. Деякі копанки обвалювались, в деяких закінчувались поклажі солі, тому з’являлись нові.  У 1775 році копальню викупив уряд Австро-Угорщини, і з тої пори вона функціонувала як приватна власність. За період панування австрійців функціонувало 9 шахт з видобутку солі, найглибшою з яких була шахта “Благословення” або “Францишка Мерка” яка глибиною сягала близько ста метрів. Підприємство з видобутку працевлаштовувало 70 робітників.

Центральна алея яка починається від самих воріт і будинку охорони йде прямо, вглиб території копальні. Зовсім недовго треба було пройти щоб по праву сторону побачити зруйнованим головний корпус копальні.

У польський період копальня не перестала функціонувати. На старому фото вище – найбільша будівля – це власне корпуси в яких сіль виварювалась – варильня. Гранична можливість видобутку солі в копальні складала 12 000 тон в рік. У 1926 році було видобуто 8 230 тон, для порівняння в Величці, найбільшій копальні тодішньої Польщі видобувалось понад 110 000 тон на рік.

Найтрагічнішою сторінкою в історії місця є період Другої Світової.  Відступаючим відділам НКВС був відданий наказ знищити в’язнів місцевих тюрем, серед яких  були також і засуджені по політичним статтям. Для того щоб не було чути пострілів навмисно було ввімкнено обладнання копальні, яке коли працює видає достатньо шуму. 26 червня  1941 року, коли радянські війська відступили, місцеві жителі змогли зайти на територію видобутку. Шахти і штольні які використовувались для видобутку солі були вщерть забиті тілами замордованих. Загалом кількість жертв розстріляних в цьому місці оцінюється числом близько 3600 душ.

Центральна алея робочого містечка копальні закінчується доріжкою до меморіалу жертвам, розстріляних тут.  Енергетика місця відчувається з самого заходу на територію, а вглиб місця чим ближче до самих копалень негативні відчуття посилюються. Сонце заходило за обрій коли ми все ж дійшли до пам’ятника.

Після війни на місці копальні розташовувася як не дивно санаторій. Бачте, місця тут гарні і є цілющі всякі солі, і нікого окрім місцевих мабуть і не турбувало те що тут було масово замордовано ціла купа людей.

Так і жили тоді, на місцях массових розстрілів – санаторії, на місцях старих кладовищ – стадіони, а в монастирях – психлікарні.

Ярослав Синиця

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog