Серія архівних публікацій на честь 100ї річниці Листопадового Чину.
День 11 липня 1919. р. в часі другого відвороту У.Г.А. зпід Львова, на фронті 8. бриґади перед
Новосілкою Язловецькою.
Погода прегарна, з самого ранку світить ясне сонішко, ані хмаринки на небі. Два кільометри в переді перед нами село Новосілка, а там курінь сотника Станіміра і пор. Тарнавського. Наша батерія готова до бою, а поруч з нею друга батерія тернопільського хорунжого Струмеляка. Маємо спільну обсерваційну точку, на якій саме повню від ночі служби обсерватора. Поруч мене двох телєфоністів зі слухавками в руках. На фронті вже другий день спокій. Не видко ніяких рухів з боку противника і тільки далеко з права доходять до нас глухі гарматні стріли. Чуємо, що й у нас наближається буря, бо приходять раз у раз неспокійні вісти. Що хвилі запитують мене з батерії, що чувати, а я заєдно відповідаю – усе благополучно пане четар… так… слава Богу… дякую.
Коло години десятої дивлюся, аж тут їде якась “риба” на російській двоколісній кібитці прямо до мене на обсерваційну точку. Підїздить чимраз близше і вже бачу, що то наш полковий командант артилєрії сотник Карло Брандер. Телєфоністи заняли приписану позицію, а я випрямився і голошу себе в службі. На запити інформую про ситуацію. Сотник починає сам оглядати позицію через біноклі. На широкім лузі в ліво доглянув якихсь людей. Розпитує, хто вони можуть бути. Кажу, що там вчера були якісь мародери, яких наші люди гонили до фронту. Там був відтинок 14-ої бриґади от. Ґембачева. Десь висше в селі Жнібродах має бути боєва лінія і піхота тої бриґади. Одна її батерія сот. Бабюка займає позицію о яких 500 кроків в бік наших двох батерій. На око виглядало, що там усе в порядку. Та сотникови Бранднерови не вистарчали ці мої вияснення і він звелів мені піти на місце, приглянутись людям, що вони за одні і скласти звіт. А сам він остав на точці разом бул. ст. десятником Фещином, дуже добрим стрільцем.
Я подався прямо полями у вказане місце, яке лежало не дальше як дві версти від обсерваційної точки. Зблизька бачу, що тут дуже богато людий, та що вони сидять собі в глибоких бетонованих закопах з недавної московсько-австрійської війни. Мене задержує стійка і провадить до команданта сотні хор. Голинського Осипа. Від нього довідуюся, що тут саме розміщено останньої ночі курінь пор. Чеховича. Оба ідемо до курінного команданта і тут переводимо кілька хвилин на розмові. Я не міг здержатися, щоби пор. Чеховичови не висказати здивовання, що до росположення куріня. Усі чотири сотні заняли довжезні окопи в одній лінії, ніде не видко ніякої резерви. Сам фронт окопів звернений до заходу, але якось так, начеб проти наших піхотних частин, які були впереді. Поручник С. казав, що має такий приказ від бриґади. Слід додати, що курінь числив около півтретя сотки боєвиків, які мали всього по сім набоїв. Машиновий кріс лишився при обозі…
Дізнавшись чого треба, я почав пращатися на відхід. Аж тут чуємо стріли на лівім крилі розміщенні куріня. Це стріляла наша перша застава під лісом. Голим оком бачимо, як з боку, від сторони ліса виїхало тиралієркою кілька їздців, а далі, з права і ліва від них знова по кількох так, що в короткому часі показалася ціла розвинена лінія кавалєрії противника, яка з крила шаржувала нашу піхоту. За цею лінією виступила друга і третя. Наша піхота знайшлася в дуже тяжкім положенню. Крайне ліве крило не могло так скоро розвинутися, щоби заняти фронт до ворога, який тимчасом з кригом “гура” ґальопом ішов в перід без ніякого стриму. За той час вспіла прибрати оборонну позицію одинока сотня хор. Голинського яка, почала справді ставляти опір. Але щож, сім патронів на стрільця за мало, а тут уланів кілька ескадронів, що другий улан має на коні машиновий кріс сист. Льюїса. Я кинувся навпростець до своїх, хоч бачу, що неможливо буде вирватися відси. Сотня хор. Гол. здержала наступ на коротку хвилин. Счинилася суматоха, крики і зойки ранених, і рубаних шаблями. Вже і ця остання сотня в неволі. Не бачучи ніякого виходу скачу в поперечний глибокий рів, а за мною один зі стрільців. Відпинаю револьвер і ховаю глибоко в болото, а сам починаю готувитись на смерть, бо не буде нам двом тут, далеко від прочих полонених ніякої пощади. Міцно приляг я до стіни рова, де з берега звисала густа трава і жду. Страшна хвиля вижидання… Земля дуднить від кінських копит. Маса їздців пересадили через рів і пігнали далі вперед. Нас не доглянули. Ще хвилину чекаю а відтак обережно розглядаюся навкруги. Далеко по заду женуть наших полонених, а кавалєрія впереді щезла за горбком. Вискакую з рова і біжу вперід до своїх. Допав їх щасливо в хвилі, коли три наші батерії виїхали на шосу в напрямі на Товсте. Нараз “стій”! На переді зявилися ворожі їздці і загородили дорогу. Про оборону нема бесіди, бо тільки дехто зі старшин має револьвер, а гарматчики давно мусіли віддати свої кріси для піхоти. В одну мить окружили нас улани. Один однісінький машиновий кріс був десь на переді , на однім з муніційних возів, але як боронитися проти вдвоє переважаючої сили противника, де що другий їздець держить машиновий кріс у руці? Нема ратунку, ми попали в неволю.
Та заки ми освоїлися з тою думкою, далися чути стріли на переді. Счинилася метушня, кавалєрія в безпорядку почала вицофуватися на бік. Чути крик і зойки ранених. улани, які окружали батерію зі заду, поскакали в перід. А там на переді розігрався страшний бій. Командант коломийської батерії, сотник Бабюк, очайдушно кинувся з конем між противників сам один і поскакав дорогою на Товсте. За ним пустилося кільканайцять ворожих їздців стріляючи густо. В тім самім часі хор. Струмеляк з окликом: “Я не піддаюся” кинувся на противника, а разом з ним двох підстаршин з його батерії. Почалася божевільна бійка на очевидну смерть. Трох людей проти десятків переможців. Була се живцем викроєна сцена з оповідань про подвиги старинних героїв, герць кількох людей, в якому коні билися з кіньми, а їздці з їздцями. Цей несподіваний спротив вніс замішання в ряди противника, який частинно уступив дальше і з остовпінням глядів, як його старшини ведуть рукопашний бій з трома нашими героями. Вони не стріляли, бо боялися в тій суматосі побити своїх. Аж коли побачили, що трьох їхніх старшин лягли в бою, а двох найшлися в тяжкій небезпеці, прийшли до себе і рушили лавою на ратунок своїм. В одну мить зарубали наших на кусні.
В тім часі користаючи зі замішання, усі гарматчики кинулися в напрямі на село Базар до своїх. Виратували всі коні і вози з муніцією. Майже рівночасно надїхав з фронту наш автопанцирник, так, що ворожа кавалєрія мусіла уступити за горбок. За той час вспіли наші доїхати до Базару, де був постій бриґадної команди. До вечера того самого дня усі три наші батерії вирядилися в напрямі на Борщів-Збруч. Усі люди вернули назад до своїх частин за виїмкою хорунжого Струмеляка і його товаришів, які за ціну власного життя вратували кількасот боєздатних людей для армії і богато майна. Вернув теж сотник Бабюк.
Хорунжий Олекса (або Микола) Струмеляк родом з Корналович в Самбірщині, сільський дячок, нарокував 1914. р. до австрійської армії, де дослужився степеня булавного старшого десятника при артилєрії. У 1918. р. зголосився в ряди У.Г.А. і перебув усю кампанію від листопада на хирівськім фронті в ґрупі ґен. Кравса. Тут іменовано його хорунжим і доручено батерію полевих гармат, якою він орудував красше від неодного кваліфікованого старшини. Визначався небуденним таланом, великим патріотизмом і глибокою реліґійністю. Його батерія була найкрасше поставлена в цілій восьмій бриґаді і це підносив неоднократно сам ґенерал Кравс. Гарматчики були серцем привязані до свойого команданта і за ним готові були скочити в огонь. Мило було дивитись, як ранком досвіта, коли на фронті було спокійно, він перший ставав, обходив довкола батерію, оглядав кожну найменшу річ, а відтак вмивався і стоячи відмовляв молитву. Зовсім як у мирний час господар на своїй загороді. За ним робили те саме його гарматники. У верхній кишені в блюзі держав службовий записник і книжочку до молення. Часами співав собі потихо церковні стихири, казав на те, щоби їх не забути, бо вони дуже гарні. В Корналовичах залишив вдову і двоє дрібних дітей-сиріт.
Земні останки цього героя спочивають поруч зарубаних товаришів у спільній могилі, по лівій стороні при шоссі, яка веде з Новосілки Язловецької до Товстого, у віддалі яких три з половиною версти від Новосілки. Поруч неї, поодинокі могили кількох польських старшин.
Чи є хрест на цій могилі великого героя і чи є взагалі який слід по ній, того не знаю.
Бувший підхор. 8. бриґ. У.Г.А.
З матеріалів газети “Бескид” №13 від 11 липня 1931 року
Фото невідомого воїна УГА. Джерело: Віртуальний музей УНР.