З розгорненням великої української національної революції, що потрясла однією шостою частю землі – московською імперією, величезний, майже два мільйони кв. км., надзвичайно багатий простір над Тихим Океаном Амурщина й Приморищина, — перестав бути московською територією. заселеною тільки 70-80% українськими переселенцями-колоністами (750 000).
Боротьба українців Зеленої України в 1917-21. роках за самостійність другої батьківщини зробила цей простір діючим не тільки у визвольному рухові українськоі нації, але й у загальних світових проблемах.
Боротьба Зеленої України за незалежність ускладнила московське панування на азійському континенті та загрозила московським позиціям на Тихому Океані тоді, а тепер ускладнює та загрожує їх ще більше. З цього добре здає собі справу Москва і всі її заходи й потягнення на Д. Сході обумовлені загрозою ме тільки зо сторони Ніппону.
Навчена досвідом світової війни, Москва знає, що Зелена Україна, на випадок війни, не може бути ані надійною базою ані запіллям, — хоч по свойому гео-політичному положенню саме цим являється.
Уральський або кузнецький індустрійні центри відділені завеликими просторами, щоб могли забезпечувати московські позиції на Д. Сході. Розбудовувати їх на Зеленій Україні небезпечно. Тому Москва рішила розбудувати і індустрійну базу в Норільську і Нордвіку, де швидким темпом посилила експлуатацію вугілля, міди, нафти, плятини, цинку та ін. металів так потрібних для воєнної індустрії на забезпечення московської далеко-східної армії. Розбудова цих центрів потягає за собою величезний склад грошей та людських сил і багато жертв.(Працюють тут переважно засланці з України і Зеленої України).
Москва робить все, щоби закріпити свої позиції на Д. Сході. (Розбудова залізниць і повітряних ліній, недавні маневри д. східньоі фльоти в присутності Гамарника і Блюхера). Очевидно, в парі з цим “утвердженням” московських позицій йде й московський натиск на Україну і на Зелену Україну.
Ось такий факт: після большевицької революції, коли Москва була ще розгойдана, появився в Хабаровську український щоденник „Соціалістична перебудова”. Коли тільки Москва прочунялася, газету зараз закрито. А закрити прийшлось не тяжко, марксо-ленінсько-сталінська діялектика швидше дошукується в українському слові .”контрреволюції”, чим навіть око “батюшки” це робило.
А що воно так є, хай послужить і такий факт: „Тихоокеанская Звєзда” —моск. щоденник в Хабарвську. містить листа, де пишеться: „більшим недостатком політнавчання є те, що ми не маємо літератури і політпідручииків на місцевих національних мовах. Дітям трудно вчитися навіть з найлегших підручників,
написаних московською мовою”. Одним словом славна большевицька розвязка національного питання — повна московізація. Тепер про українську пресу, українські школи на Зеленій Україні й чутки немає.
Але „контрреволюція” процвітає і тут. Хахли: Юненко і Чериих на партз’їзді в Хабаровську нарікали на „недостатки в комсомолі” та на брак „пильности і осторожности” перед троцкістами”. Знову, робітники руху, не дивлячись на ніякі прикази, продовжують зривати рух транзітних поїздів” з Владивостока до Москви. („Т. Зв.” 29. 9). Стахановський рух теж .”припинив свій ріст””. “Дуже мало стахановців серед комуністів і співчуваючих”, а “програму лісозаготівок бикінці (Бикін — українське місточко) — ганебно провалили”.
Панфила і Слинька „зняли”. Боротьба українців проти Москви йде на всіх фронтах.
Р. Федорів (Харбін)
З матеріалів тижневика “Голос” від 10 січня 1937 року
На заглавному зображенні фрагмент карти розселення українців по світу, надрукованої у Відні в 1920 році.