Мандруючи різноманітними місцями, шляхом іноді трапляються об’єкти куди цікавіші ніж кінцева ціль мого пошуку. Я вирішив розказати вдячному читачеві і про такі приємні несподіванки, котрі дарувала мені дорога . Тому і розпочав нову рубрику, що називається “По дорозі…”
По дорозі до селища Орбіта і Чигиринської АЕС , десь серед черкаського поля, біля села, назву якого я навіть не додумався подивитись, нам трапився млин. Річ, яка ще 100 років тому не здивувала нікого б, у мене викликала непідробну цікавіть. Ми вийшли з автомобіля і, через вже переоране на зиму поле, дременули до дерев’яного велета. Я пишу “ми”, бо був я в цій поїздці не один, як зазвичай, а, так би мовити, з компаньйонами по цеху))
Здалеку було досить туманно видно рамена вітряка, а коли підійшов ближче зрозумів чому форма його здалась мені трошки незвичною. Жердини були бутафорні і почеплені вже явно в наші дні, аби візуально вітряк мав хоч приблизно первісний вигляд.
Я вліз всередину з протилежного від входу боку (це потім я зрозумів, що там є ще вхід). У центрі вітряка стоїть головний вал – одна з головних частин механізму, який приводив у рух жорна, котрі в свою чергу вже мололи борошно. У діаметрі близько півметра, брус округлої форми, виконаний з твердої породи дерева, не мав жодного натяку на процес трухління або на наявність якихось паразитів типу шашеля.
Деталлю млина, на якій кріпились рамена, була втулка крилового вала (на фото округлої форми вгорі).
Вихід був без дверей. Незважаючи на те, що млин стояв без діла вже добрих 70-80 років, до його існування мешканці тутешніх місць відносяться з повагою. Трактористи, які орали поле, дбайливо об’їжджали його стороною, не вкравши навіть кількох десятків сантиметрів землі, на якій стоїть вітряк. Приємно, коли такі старі речі зберігаються в первозданому вигляді.
