ПО БИТВІ КОЛО СОКОЛОВА
Місце постою 1-го куреня УСС, 18 вересня 1915 р.
Нині відбувся похорон стрільця Михайла Тимощука родом з Корнича в Коломийськім повіті. Поховали його в “Хатках” коло Соколова біля хреста при великім роздоріжжю над рікою Стрипою, при співучасті старшини та стрільців 1 куреня й місцевої громади.
Корницька громада в Коломийщині вислала 37 хлопців до УСС, гарних, молодих, завзятих. Зосталося з них всього-на-всього – два. А з тих двох упав в останній битві коло Соколова ще один: Михайло Тимощук. Як наших стрільців обступили москалі з усіх сторін, і виходу вже не було видно, зміркували ті, що остали при життю, що тепер можна лише або піддатися, або дорого “продати життя”. І вони рішилися зробити це останнє. Належав до них і покійний Тимощук. Він довго стріляв закритий у своїм окопі, а вкінці досить йому було тієї криївки; вискочив з неї і стріляв ще якийсь час цілком відкритий, поки московська куля не вцілила його в саме чоло. Перешила мозок і вийшла другою стороною голови. Він мертвий повалився на землю. Так зостався з корницьких січовиків тільки один.
Він вчора пізним вечором знайшов мертве тіло свойого товариша й сусіда та дав про це знати курінному лікареві, який вислав зараз же санітарів з ношами. Хоч московські стежі снувалися ще по соколівських полях, та санітарам вдалося, з нараженням життя, принести серед темної ночі тіло вбитого.
Нині від рана йшов дощ. А товариші з Тимощукової чети копали для нього гріб – біля хреста при великому роздоріжжю. І сплели вінець і збили хрест з мальованого дерева. Молоденький священник якогось угорського полку, словак, зголосився сам ще досвіта до нашої полкової управи, що відправить молебень. І терпеливо ждав увесь час на дощі. А гріб копали глибокий. Прийшов начальник УСС Г. Коссак і курінний отаман С. Ґорук і сотник Дудинський. Старший десятник Берегуляк привів як почесну сторожу останки чети, до котрої належав Покійний, – в повнім уоруженню. Зібралася громада. Почувся плач жінок.
Священник тихо відправив молебень. Стрільці принесли сухий, повний сніп пшениці і постелили його своєму товаришеві під голову та старанно прикрили його золотим, звенячим колосом пшениці . Воно зазвеніло, як у жнива, в хвилі, коли посипалася земля на спущене в могилу тіло. Домовини не було.
На прощання промовив начальник УСС Коссак, починаючи словами: “Прощаємо востаннє одного з наших товаришів, котрий мав бодай те щастя, що хоронять його свої, не чужі й не ворожі руки. А скільки наших упало так, що навіть ніхто ніколи не знатиме їх роду, де лежать їхні кості! Таких жертв вимагає від нас велика та свята справа українського народу…”
Знов посипалася земля і залунав плач у тяжкім, дощем наповненім повітрю. А стрільці вбили хрест у голови свойого товариша, простий, мальований хрест, по котрім, як сльози, полилися струї дощу.
Так хоронили УСС одного з останніх хлопців, котрих громада Корнич вислала боротися за долю українського народу.
Осип Назарук
З матеріалів книги “За Волю України. Історичний збірник УСС”, Нью-Йорк, 1967 р. с. 189-190
Режим доступу: diasporiana.org.ua
На фото Дудинський Роман, сотник УСС, гора Маківка 1915 рік.
Джерело: Віртуальний музей УНР