Хрести предків наших. Розповідь про зникле село Крайна

Перемищина – забутий, вже зархаїзований  український етнонім. З селища Бірча (Перемишльський повіт, Польща) до міста Добромиль (Львівської області) напряму близько 35 кілометрів. У міжвоєнну бувальщину повіт носив ім’я Добромильського. Тутешні густі ліси і прикарпатські полонини ще пам’ятають буремні 40-ві. При відступі в 44му німці обходили цю місцевість, польська Армія Крайова та т. зв. батальйони хлопські боялись проводити тут свої акції, а відділи НКВС заявлялись лише великими загонами. Бо тут жили українці.

Звивиста польова дорога губилась в заростях на горизонті за кілька кілометрів від нас. Наш шлях лежав саме в той лісовий масив. Колись, десь там було українське село з назвою Крайна…

З самого раннього ранку ми були в дорозі. Потяг з Жешува до Перемишля, бус з Перемишля до смт. Бірча, і ще залишалось пройти близько шести кілометрів до приблизного розташування руїн забутого хутора. Тутешній край здавна був заселений українцями, Арламів – село засноване в кінці 15 століття, Ямна Долішня, Ямна Горішня, Трійця, Бориславка , Папортно, Грузова, Крайна –  це лишень перелік не всіх зниклих поселень в радіусі 10ти кілометрів.  

Терен для дослідження було обрано великий, але найбільше зацікавило село Крайна.  В україномовних  джерелах я не знайшов жодної інформації. В польських – не так багато як хотілось би.  Тому було вирішено дослідити місцевість  самому. 

На австрійських мапах середини і кінця 19 століття Крайна позначена як невеликий хутір, котрий лежав вздовж невеличкої притоки річки В’яр. 

В лісовий масив ми зайшли з північної околиці. Це одне з небагатьох місць, котре заросло не так густо, і з якого можна хоч якось пройти. Блукати довелось кілька годин, адже на гугл мепс нічого неможливо прочитати, бо густі зарості покривають рель’єф місцевості. В певний момент надія на те, що ми щось знайдемо почала покидати мене, аж поки ми не наткнулись на те болотце, яке було колись струмком. Він послужив нам єдиним чітким орієнтиром. Вже йдучи вздовж заболоченої низини ми нарешті натрапили на оточене віковими липами плесо. Як виявилось – це був цвинтар. 

З Географічного словника Королівства Польського можна довідатись, що станом на 1880 рік, в селищі проживало 158 душ. Поміщик з найбільшими земельними наділами в цій місцевості мав прізвище Тишковський. Одна з церков носила назву Благовіщення Матері Божої в Крайній, і була збудована в 1882 році.

За кілька десятків метрів від перших знахідок, враховуючи рель’єф місцевості, було знайдено залишки господарської забудови, з предметами господарського вжитку, фундаментом будівлі та іншими ознаками того, що тут колись жили люди. 

Найцікавішими виявились залишки керамічної черепиці які разом з битою цеглою лежали в залишках фундаменту. Поверхневий огляд цегли не дав ніяких результатів – вона не мала ніяких клейм або жодних позначок, котрі могли б вказувати на місце їх виготовлення. Проте черепиця приємно здивувала.

Варто зазначити, що даний опис знахідок є поверхневим, і я також не згадував про незрозумілі, або обрізані внаслідок механічних пошкоджень, фрагменти букв. Детальний опис вийде матеріалом в окремій публікації і якщо Вам раптом захотілось теж помудрувати над таємничими написами з цієї черепиці – пишіть за адресою yaroslavsynytsia@gmail.com, я вишлю Вам детальні фото знахідок.

Ще з кілька годин ми вибирались з тої гущі в яку зайшли. За планом було знайти стару австрійську дорогу, але цей раз не вийшло знайти навіть бодай якихось її залишків. В небагаточисельних польських джерелах вказано, що село було зруйновано після Другої світової війни. Жодної згадки про акцію “Вісла” чи переселення українців не йшлось. Також, нами було досліджено не більше 30ти відсотків того терену, на якому розташовувалось поселення. Питань однозначно, більше ніж відповідей. Саме тому, цей матеріал не буде останнім про знищене село Крайна. Я буду повертатись туди, стільки скільки буде потрібно щоб дізнатись всю правду про місце в якому з давніх давен жили українці.

5 thoughts on “Хрести предків наших. Розповідь про зникле село Крайна

  1. мешканці були переселені в 1945 році с.Богданівка,Підволочиський р-н,Тернопільська обл…а саме родини Ковальчук(Квальчик)..Музика…Андраш…Турчак (Турчик)..Процик (Процук)…Воротилко….Шевчук,..Лукасевич (Лукасєвіч)….Копко..Тивунька….Сеньків …..деякі чи переселені чи добровілно переміщені на колишні німецькі землі в такі пункти :Бжезьниця Brzeźnica (Білий Бір Biały Bór)……Соколе Sokole ( в гміні Чарне Члуховського повіту Поморського воєводства) родина Стець……Лендичек Lędyczek ( в гміні Оконек Злотовського повіту Великопольського воєводства) родина Ікала (Ікало)……

    1. Пане Володимире, дякуємо Вам за інформацію!
      Ці відомості нам дуже пригодяться у пошуку!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *