Під кінець травня 1946 року в таборі полонених дивізійників в Ріміні, мала місце маловідома нашому загалові подія, яка заслуговує на згадку.

У 20-ту річницю траґічної смерти Голови Директорії та Головного Отамана Армії У.Н.Р. Симона Петлюри, врочисто посвячено український національний прапор, який фундували та передали воякам Першої Української Дивізії УНА вояки-українці 2-го корпусу Польської Армії під командуванням генерала Андерса.

Про вояків-українців цього корпусу польського війська знаємо дуже мало. Їхнього числа поляки ніколи не оприлюднювали, а в картотеках немає згадки про українську національність деяких вояків. Вони були записані, як польські громадяни греко-католицького або православного віровизнання. Знаємо, що самі українці замовчували свою національну приналежність, вступаючи до популярно називаної армії Андерса, бо вона формувалася на території СРСР, і було відомо, що Сталін не погоджувався, щоб до цієї військової одиниці вступали охотники з інших національностей.

Поляки назагал ставилися з недовір’ям до українських вояків у своїх військових частинах. Тому не одному українцеві там доводилось переживати духове й фізичне знущання. Але чого людина не є готова пережити, щоб рятувати життя в скрутних обставинах.

Треба припускати, що в рядах армії під командуванням ген. Андерса служило біля 8-9 тисяч українських вояків. через Іран, Ірак, Сирію, Палестину та Північну Африку ці одиниці польського війська прибули до Італії і там брали виразнішу участь в боях під Монте Касіно. Скільки українців наложили головами там, то хіба знає один Бог.

І ось, не зважаючи на сувору заборону воякам цієї польської одиниці мати зв’язок з нашими полоненими дивізійниками в Ріміні, такий зв’язок таки існував, черед особисті знайомства, а також за посередництвом священників з української колегії в Римі.

Для історичного задокументування українські “Андерсяки” вирішили передати своїм братам по крові, а друзям по зброї, рімінським полоненим дивізійникам український прапор, як символ нерозривного вояцького зв’язку, дружби та віри в краще майбутнє українського народу.

Урочисте посвячення прапору та передача його відбулися в суботу 25 травня 1946 року на спортовій площі в Ріміні. На майдані перед трибуною, прибраною Тризубом і гербами всіх земель України, стояли всі полки Дивізії, а на трибуні хори Бурлака та Славута а трикутником біля трибуни уставився Юнацький курінь. Душпастирі обох віровизнань відправили Молебель і посвятили Прапор. Генерал Михайло Крат і підполковник Роман Долинський підписали відповідні грамоти; одну з них на шовковому папері вшито в прапор під самим Тризубом, а друга переховується в Римі, де зберігається весь архів рімінського табору.
         Ось зміст цієї грамоти з пам’яті:

Цей прапор подарували – українці 2-го Польського Корпусу, посвячений на чужині, в таборі полонених українських вояків, які боролися за українську Самостійну Соборну Державу, в 20-у річницю смерти сл. пам. Головного Отамана Симона Петлюри та в день Свята Героїв. Хай цей Прапор об’єднає українських інтернованих вояків в Італії.

Ріміні. 25. 5 1946 р.   (Підписи)

Два старшини та один стрілець-юнак склали присягу на Прапор. Згодом, камендант табору підполковник Роман Долинський в промові підкреслив цю велику символіку освячення цього Прапору та висловив віру, що українське вояцтво занесе його як свою святість, у вільну Батьківщину – Україну.

Рознеслась команда: Струнко! на Прапор глянь! і десять тисяч укр. вояків віддали почесть Прапорові, який під звуки гімну піднімався на високій щоглі. Згідно з бажанням українців “Андерсяків”, цей Прапор має бути переданий першій майбутній українській військовій формації в Українській Державі.

Микола Мик (Сідней)
Ювілейних альманах К.У. Братства в Австралії

З матеріалів Українського військового журналу “Вісті комбатанта” – 1985. – ч. 2 (136) С. 51
Режим доступу: diasporiana.org.ua  
На фото підняття того самого прапору в таборі Ріміні, Італія, 1946 р.