Про козака Бурю

В селі Джурові, над рікою Рибницею, є стрімка круча, котру називають “Писок”. Ця круча виступає доволі високо понад місцеві ліси, а на ній в давнину колись була козацька редута, чи як її в нас називали “чуга”. В селі була козацька стежа, що тримала сторожеву службу на чузі, та слідкувала за татарськими чамбулами, що не раз заганялися аж сюди. В час небезпеки козаки запалювали смоляні бочки на чузі, даючи знак, щоби люди ховалися в дооколичні ліси, що кінчалися аж десь в Рахові та Сиґоті.

Із козацького відділу, що мав службу на чузі, виводивсь від мойого діда Марка Курилюка, що його в селі називали “Марочко вусатий”, задля його здоровенних вусів, котрі він тримав за зпорізьким звичаєм, як водилося в козаків.

В його родині був колись козак Буря, славний тим, що ніколи не стерпів місцевому польському панові, а раз при нагоді дав йому таки прездорового, козацького прочухана, за що мусів втікати, як казали місцеві люди “в Молдавію” а на ділі таки мабуть до Придунайських козаків.

Прадід цього Бурі був в Джурові осілий козак-гніздюк, а про нього приказували старі люди слідуюче: як одного разу наскочив татарський загін на околицю Джурова, то люди поховалися в ліс, нім прийде поміч. Втік із жінкою також прадід Буря.

Кілька днів татари в селі не показувалися, ото Буря причепив Домаху, та пішов до хати, в село, подивитись, що діється, та зварити дітям свіженького кулішу. Але лише він наставив казан на окріп, ввалилися в подвір’я два татарські вершники, та зразу таки кинулися брати його в ясир, але Буря, що вмів трохи по татарськи, таки вговорив їх, щоби пождали, нім куліш звариться, щоби попоїсти чого теплого на дорогу. Татари, видно дуже здорожені, посідали на лаву, та за хвилю почали дрімати.

Буря був здоровий та меткий козак, а як тільки вода закипіла, ухватив казан, та обілляв татар окропом, а нім вони спам’яталися, що власне сталося, зарубав їх обох сокирою, що була під припічком. Похорон татар не був ніяк величавий та не було часу з ними вовтузитися.

Вертав Буря в ліс, до своїх із славою, по козацьки, верхом, на здобутому коні, та ще одного за собою провадив, разом із татарською зброєю, що зважилися брати козака Бурю в ясир.

Інж. Євген В. Курилюк

З матеріалів журналу “Українське козацтво”, – 1974. – ч. 4(30), Чикаго, 1974, с.23.
Режим доступу: diasporiana.org.ua 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *