В лісі біля села Корманичі пов. Перемишль містився табор підстаршинської школи УПА. По терені бушували польсько-українські опричники, та провадили розвідку за відділами УПА, та дня 2.6.1946 р. виконали каральну акцію на українські села: Мацьковичі, Вуйковичі, Бріхівці, Батичі, з яких польські комуністи під командою НКВД-истів насильно викинули українське населення і заселили польським. Від свого “сексота”, який під терором був змушений доносити відомості, що в лісі біля с. Корманич таборує відділ УПА.

Дня 26. 6. 46. перед вечором до с. Корманич приїхали сталінські вислужники польської старшинської школи “Червоний Штандар” і закватирувалися. Дня 27. 6. 46 о 3-ій год після півночі наша розвідка донесла, що в селі закватирувало 150 червоно-штандартовців, є між ними большевицькі старшини й що вони готовлять несподіваний скок на наш табор, та мають здати іспит зрілости як майбутні старшини Польської Червоної Армії.

“Ми також завтра маємо іспит”, – весело гукнули молоді юнаки, – побачимо чия візьме?”

Одержавши розвідчі відомості, командир вишколу зарядив гостре поготівля. Вже ніхто не спав. Всі приготовлялись мов на велике свято.

Год. 6.30 рано. Підстаршинська школа в числі 110 учасників і обезпечуючий відділ командира Ластівки в числі 70 вояків, вимаширували з табору й зайняли оборонні становища в старих окопах з першої світової війни. Учасники школи, удосконаливши свої становища, щоб не втратити часу, почали повторяти вивчені матеріяли, приготовляючись до іспиту, який мав сьогодні відбутися.

Нараз лісову тишу прорізують кулеметні стріли. Був це сигнал нашої застави, яка забезпечувала табор від села Корманич, що ворог наступає на наш табор. В цей момент паде наказ: “На становища!”

Польсько-большевицькі опричники вже наближались до наших становищ. Молоді юнаки підстаршинської школи ім. полк. Коника, мов леви до скоку принизились до землі, чекаючи, коли їхні кулі прошиють неодну грудь большевицької сволочі.

Большевицькі старшини, що провадили цей “Червоний Штандар”, зорієнтувались, що ми маємо добрі оборонні становища, та й вони не сподівалися , думали гураганним вогнем і блискавичним скоком викинути нас зі становищ, бо їм не залежало на чужих жертвах. Але даремний був їхній плян. Він не заскочив “юнаків”, що пильним зором стежили їхні рухи.

Нараз з диким криком гурра! червоно-штандаровці кинулись у наступ. Та не осягнули успіхів, бо наші кулеметники своєю зручністю добре їх погостили кулями. Але дарма! Завзято боряться бісові сини. Здавалося, що соь-ось переможуть. Ворог зайняв становища в догідному місці у віддалі 30 м. від нас. Ми знайшлися в прикрому положенні, бо ворог має зі собою амуніцію, гранати й радіостанцію, що кожної хвилини може автами приїхати їм підмога, бо до Перемишля було 12 км. Тому хотіли нас втягнути в довший бій.

“Відбезпечити гранати й на свисток сильний кулеметний вогонь і кидати гранати” – тихо по лінії переходить наказ “Зенка”

За хвилину поміж свист куль до наших становищ продерся голос свистка. В цей момент наші кулеметчики відкрили сильний вогонь. Решта вояків, що мали відбезпечені гранати під охороною своїх кулеметів, піднялися зі своїх становищ і – мов на одну команду – в ворожі становища впало кількадесять гранат, так що в ворожих окопах тільки заклекотіло як в пеклі. На нашому передпіллі показались клуби диму і вгору летіли відламки гранат і куски порозриваного ворожого тіла.

Та й ворог не дармував. Він також відповів нам кулеметом. В тому моменті піднявся на цілий ріст був тяжко ранений стр. “Хмара”, й за кілька хвилин помер.

Хвилину тиша! Ми думали, що ворог вже знищений. Знову бій. Ворог, очунявши, знову починає атакувати. Але й це не помогло.

Ройовий “Ворон” зі своїм роєм на ліктях підсунувся під ворожі становища та гранатами знищив одно сильне вороже гніздо, з криком: – Друзі! Ми здали іспит!

На ці слова друзі відповіли грімким: “Слава!” і вмить кинулись вперід.

В ворожому гнізді гине ворожий штаб, 6 “штандарівців” і 4 найвищі військові старшини.

З наших впали стр. Буйний і Калина.

Червоно-штандарівці, побачивши, що їхні командири вже впали, починають панічно втікати, але й це їх не спасло, бо наші кулі смертельно мстились.

За кілька хвилин все втихло. Бій скінчився. Перемога за нами!

Ворожі недобитки порозбігались по лісі, без шапок і без зброї шукаючи схоронищ. Ворог мав 48 вбитих та 57 ранених. Їх ми взяли в полон. Після перев’язки, котру їм робили наші санітарки, курінний виховник “Вадим” провів з ними довшу гутірку та говорив їм про спільну боротьбу, що їх ведуть поневолені народи. А за що вони воюють, за чиї інтереси?

“Ми безрадні – відповіли застрашені червоно-штандарівці, – нас гонять большевицькі офіцери”. Під кінець виховник зробив знимку, дав їм відозву до польського війська і випущено на волю.

В бою здобуто більшу кількість автоматичної та машинової зброї, кілька тисяч амуніції, радіовисильню й інші трофеї. З жалем прощаючи поляглих друзів, ми відмаширували в інший комплекс ліса, щоб змилити за собою слід.

Так закінчили ми іспит практично.

З матеріалів журналу “Сурма”,  #1 за  1948 р. с.5
Режим доступу: diasporiana.org.ua
На фото вояки УПА з сотні Бродича: інтендант Човен, чотовий Дорош, бунчужний Кудияр, кулеметник Птах.
 Режим доступу: diasporiana.org.ua  с.181.