Українська Подонь

Етнічні українські території налічують обширний список. Немало можна дізнатись  про Закерзоння та Кубань, менше про Ставропільщину та Терщину, проте, такі топоніми як Острогожчина, Вороніжчина та Курщина, в українській свідомості, давно покрились пилом архаїки. Настав час протерти цей пил зі сторінок української історії. Цей матеріал присвячено українцям Подоня.

Подонь – етнографічна область, котра займає східну та південну частину  сучасних Бєлгородської та Воронезькоїї областей РФ відповідно.  Заселення цих територій українцями почалось з другої половини 17 століття. В 1652 році загін козаків, чисельністю 1067 чоловік, на чолі з полковником Іваном Дзіньковським, йдучи на р. Битюг для поселення, проходили через Острогожчину. Зупинившись біля фортеці, котру почали будувати в 1650 році і на той момент була недобудована, дуже вподобали собі це місце, і вирішили не йти далі й поселитись тут. Так, в 1653 році була збудована фортеця і перша церква-собор. В 1654 році прийшов новий загін козаків і оселився в західній частині Острогожська. До радянських часів ця частина міста носила назву “Нова сотня”.  Пізніше, козаками були засновані поселення (зараз міста) Бирюч (1705 р.) та Богучар (1717 р.). 
В 1696 році Острогожчина, як найдальше висунута фортеця українського життя, приймала у своєму місті Гетьмана Івана Мазепу. В тому ж році відбулась, чи не остання перед війною, його зустріч з Петром Першим. Перекази говорять, що аудієнція відбулась на великій  площі, де стоїть церква Різдва Богородиці. Зведена ця церква була приблизно в 1664 році, була дерев’яною і стояла до 1760 року. В 1782 будівлю  замінено на кам’яну, а стару в 1778 році продано до села Мілове Старо-Оскольського повіту на Курщині. 

Після російсько-української війни тиск на українське населення на Острогожчині суттєво посилився. Розпуск, в 1765 році, слобідських козацьких полків був тому підтвердженням. З козацьких полків було сформовано гусарські, а в 1802 році Острогожчину офіційно  приєднано до Воронізької губернії. Дана адміністративна одиниця проіснувала аж до 1928 року, і за населенням була дуже неоднорідною. Проте, незважаючи на імперську політику змішування населення, південь Воронізької губернії був населений переважно українцями, про що свідчать дані переписів населення 1897 та 1926 років. 

Повіти Рік перепису Абсолютна кількість Відсоток українців
    всього українців  
Острогожський 1897 273.837 247.241 90.3%
1926 426.235 217.360 50.9%
Богучарський 1897 309.965 253.619 81.8%
1926 329.498 239.423 72.7%
Бирюченський 1897 200.668 140.799 70.2%
Валуйський 1897 188.113 96.134 51.1%
1926 291.503 155.173 53.2%
Росошанський 1926 326.277 292.274 89.6%


 Перші державотворчі роки Острогожчина, як й інші українські етнічні землі, зустріла широким українорієнтованим суспільним рухом. Ще в липні 1914 році в слободі Пуховій Острогожського повіту  було відчинено кооператив, що мав урядово затверджену назву українською мовою – “Товариська крамниця”. Ця ж назва була і на вивісці крамниці кооперативу. Протягом трьох років цей кооператив широко розвинув свою працю, ставши осередком національно-культурного й кооперативного життя не лише у своїй (ліскинській) волості, але й відігравав важливу роль в національному русі Острогожчини. При допомозі цього кооперативного товариства в 1916 році було засновано перше на Подоню Товариство “Просвіта”, яке до 1917 року працювало нелегально при кооперативі. На чолі цієї “Просвіти” став видатний і національно свідомий селянин Федір Білоус. 

Це ж кооперативне товариство, засновуючи свої філії, дбало про організацію при них читалень. Організовувався зв’язок з іншими повітами і волостями.  Цей зв’язок  в 1917 році вилився у масовий національний рух. У Вороніжі, уроженцями Подоння, було засновано “Українську громаду”, одними з головних завдань якої були видавнича справа та допомога національному руху на місцях. На терені діяли також україномовні газети “Праця та воля”, “Рідне слово” (вид. в Харкові) та “Нова Рада”.  

Такими потужностями українці Подоня зустріли прийняття Центральною Радою перших державотворчих актів. Але й самі не відставали. 25 травня 1917 року було організовано перший  Український З’їзд Острогожського повіту, на який з’їхалися представники 15 волостей, Товариства “Просвіта”, кооперативів тощо. З’їздом було обрано Українську Повітову Раду, та ухвалено низку рішень, зокрема встановити зв’язок зХарковом як з центром всієї Слобожанщини, негайно приступити до українізації народних шкіл та затвердити український жовто-блакитний прапор. На другий день відбулась маніфестаційна хода, в якій взяла участь  велика кількість мешканців Острогожська. 

У відповідь на прийняття Центральною Радою Другого Універсалу, 26 серпня 1917 року відбувся Національний  З’їзд  Острогожчини та Валуйщини. Одночасно з ним був проведений і селянський з’зд острогожчини.  Вислухавши та обговоривши доповіді про стан Подоня та України було складено наступну постанову-протест:

“Заслухавши доклад про орґанізацію краєвого орґану власти на україні лише для пути губерній, – Український З’їзд частини Вороніжчини і селянський з’їзд Острогожського повіту на Вороніжчині, визнаючи себе українцями, робить заяву Центральній Раді і Російському Тимчасовому Правительству, що поділення України і признання Слобожанщини є шлях контрреволюційний, протестує і домагається, щоби українська частина Слобожанщини була прилучена до автономної України”

Національний рух на Подоню не вщухав до кінця 1917 року. Установчими зборами селянських, національних та загльно-територіальних зборів були прийняті резолюції визнання Центральної Ради як головного управлінського органу, що в свою чергу знайшло відгук в оповіщенню головного політичного керівництва від 3 листопада 1917 року. В ньому, Подоня, як територія з переважно українським населенням, була декларована українською. Проте, прийнятий 20 листопада  Третій Універсал не містив жодної згадки про  приєднання Подоня. В подальшому, попри намагання місцевої громади встановити контакт з тодішнім вищим політичним керівництвом України, а також закріпити юридично статус Подоня за Україною не увінчались успіхом. Молода українська держава робила свої необережні кроки, та геополітично  мала справу з дуже досвідченими і вороже налаштованими сусідами.  

На початку 1918 року Слобожанщина майже повністю була загарбана большевиками, але навесні, частина Подоня була обложена силами Окремої Запорозької Дивізії. Козацькі полки стали дугою Ровеньки-Мілове, що відповідає  сучасному кордону України з Московією.

Подальша історія українського Подоня, на жаль, дуже прозаїчна. Після окупації Радянським Союзом, етнічні українські землі залишились, як і при царизмі, в складі новоутвореної РСФСР. Подальша політика комуністичної влади  ґрунтувлась на розпорошенні і знищенні всього українського. Так трапилось і з Подоням. 

Більш як сто років минуло з тих буремних років. Питання існування українців зараз стоїть так само як і століття тому. Агресор теж не  змінився. Соціальними мережами шириться суспільний флешмоб з хештегом #Crimea_first . Його мета не забувати Крим, і підняти питання його першочергового повернення Україні. Та ми маємо не забувати  також Кубань, Закерзоння, Терщину, Ставропільщину, Зелений Клин, Сірий Клин, Подоння – території, де жили і боролись українці, які згинули в цій боротьбі, але примножили Славу України, і дали нам те, що ми маємо зараз.

Далі буде.

Ярослав Синиця


Використані джерела:
Животко А. Острогожчина, Прага, 1942.
Животко А. Подонь (Українська Вороніжчина в культурному житті України), Прага, 1943 р.


Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog




One thought on “Українська Подонь”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *