“Ростргане Руско” (або як урядово перетворили білорусина на українця)

До одного чеського уряду в Празі появився в урядовій справі білорусин Акімієв, еміґрант з Мінської губернії.

Акімієв з підкресленою благоговійністю тихенько причинив за собою двері урядової канцелярії та поштиво уклонившись двом урядовцям, що байдуже оглянули його, проказав:
– “Поклона! Уцтіва!”

Один з урядовців, що мав поважну лисину та дуже визеркалені з тилу штани, звернувся до смиренного білорусина з коротким запитом:
– Цо хцете?

Акімієв висвітлив білорусько-чеською мовою свою просьбу, після чого урядовець приступив до складання анкети прохача. На питання, що торкалися прізвища, року народження, місця народження, стану – анкета заповнювалася досить успішно. А дійшовши до питання  – “якої народности?” – Акімієв коротко, але поважно відповів:
– Білорусин!

Після такої відповіди урядовець з виразом прихильности глянув на прохача та, очевидно з метою ще ближчого креслення відповіди, сказав:
– То, значить, пан з Вранґелевої армії?
Акімієв насторожився й рішучо заперечив:
-Я білорусин. Жадної Вранґелевої армії не знаю…
– Ну, йо! Алеж, коли білий рус, то, зрозуміло, належить на до якої іншої – тільки до білої, а значить, Вранґелевої армії!
– Та ні! Промінте, я з Мінської ґубернії, білорус…
– Овшем, я знаю, що ви рус… Алеж армадабуде, самозрозуміло, біла!

До цієї суперечки уважно прислухався другий урядовець, який, маючи вже в подібних заплутаних справах набутий великий досвід, рішив помогти в опреділенні народности Акімієва. Він заговорив:

– Почекай, колеґо! Я тобі це раз-два розлущу. При цих словах звернувся до білорусина:

– Послухайте, пане, як хочите: аби Руско било “р о з т р г а н е”, чи щоб і надалі зосталося по громаді- єдине, неподільне?

Акімієв з якоюсь завзятістю кинув рішучий погляд на портрет Т. Масарика та пригадавши, очевидно, слова останнього: “Не заслуговують на назву народи ті, що не прагнуть до державної самостійности” – проговорив: 

– Вже двадцять років я прагну, щоб Руско було раздєльоно на більші й менші куски…

-Так, колєґо, звернувся урядовець до свого товариша, будь певен – “то є у к р а ї н е ц ь !” Так йому й напиши: Народности української!

 

Максим Сливка


З матеріалів альманаху “Наступ”, – за 1941 р. , с.123-124
Режим доступу: diasporiana.org.ua
На фото марка Білоруської народної республіки.
Режим доступу: Історична правда


Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *