Історія України є дуже не простою і заплутаною. Втім, все ж, такою характеристикою можна окреслити історію будь-якої країни. Чим далі від подій, тим більше те, що відбувалось, обростає міфами, здогадками та припущеннями. Перша світова війна і участь в ній українців, з обох сторін,  була забута вже давно. З Другої світової агітаційна машина Радянського Союзу створила  міф під назвою “вєлікая атєчєствєнная”, який отруює нашу країну й досі. Але, якщо я приміром запитаю Вас, чи пам’ятаєте Ви що відбувалось в 1980-х? Що було після УПА та шістдесятників? Що було в лічені роки перед здобуттям Незалежності? А чи знаєте Ви що-небудь про Український Національний Фронт і їх зброїні акції, котрі були проведені в 1981-82 роках? Пролити світло на це питання та скласти послідовну хронологію діяльності Українського Національного Фронту,  я постарався  в даній статті.

Початок УНФ

Український Національний Фронт як організація почала діяти в 1964 році. Ідейними натхненниками УНФ були Дмитро Квецко та Зиновій Красівський. Діяльність організації була зосереджена на розповсюдженні пропагандивних матеріалів УПА зразку 1947-1948 рр. та видання власного журналу “Воля та Батьківщина”. Організація не ототожнювала себе з рухом шістдесятників, а видавнича діяльність концентрувалась на статтях політичного характеру і лише в деяких матеріалах висвітлювала культурницько-просвітницького характеру. Організація дуже швидко набрала обертів і від моменту її викриття мала своїх членів  у Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернігівській, Кропивницькій (кол. Кіровоградська) та Донецькій областях. Нове підпільне об’єднання мало й іншу, відмінну від ОУН організацію власних осередків.  Групи в регіонах діяли абсолютно самостійно  не перетинаючись, а членство  різних груп не знало один одного особисто.  Подібний устрій допоміг організації протриматись до першого арешту, котрий відбувся 8 липня 1966 року. Причиною провалу послужила надмірна агітаційна активність одного з членів ланки в Донецькій області. КҐБ після тривалого стеження, виявило контакти підпільника, після чого послідував арешт. Ядро організації КҐБістам вдалось виявити лише на початку березня 1967 року. Взнаки далась глибока законспірованість членства.  Вже в листопаді 1967 року відбулись судові процеси над УНФ. Дмитра Квецка було засуджено до 20 років ув’язнення та заслання, Зиновій Красівський  отримав 17 років ув’язнення. По справі проходили ще 6 членів мережі, яким суд присудив  від 5 до 17  років.

УНФ 2

Здавалось, що в ділі Українського Національного Фронту можна ставити крапку, але це не так. З січня 1961 року на терені Івано-Франківської області діяла організація під назвою “Українська Загальнонародна Організація” , котра, в період свого розквіту, налічувала близько 200 членів по всій Україні.   З УЗО у свій час сконтактувався один з активних членів УНФ – Михайло Дяк. Уродженець Долинського району, Івано-Франківської області, Дяк  на 1961 рік, був курсантом школи міліції. Незважаючи на свій статус, міліціонер був свідомим українцем  і брав дуже активну участь в протестних акціях. Ще 19 грудня 1961 р. Михайло Дяк з курсантом школи міліції Миколою Федівим підняли у Витвиці над сільрадою синьо-жовтий прапор, 1963 р. — два прапори в Моршині. Самостійно також провадив пропагандистські рейди та акції, розповсюджував націоналістичні листівки та брошури. Вступивши до лав УНФ, привів з собою близько 50 осіб, вишколював їх, розповідав про тонкощі  підпільної роботи, криміналістики, провадив стрільби зі свого службового пістолета. Вже під арештом, в березні 1967 у нього було проведено обшук, в ході якого було вилучено 256 патронів до пістолета Макарова, 8 до пістолета ТТ а також цівку ґвинтівки з затворною та магазинною коробками. Після спілкування в 1964 році УЗО з Михайлом Дяком, перші перейняли назву Українського Національного Фронту. На допиті в 1967 році Дяк не розповів про УЗО. Таким чином УНФ-2 продовжувала підпільно діяти до 1979 року. В 1979 році було арештовано керівників УНФ-2;Головних провідників – М.Крайника та В.Зварича засуджено на ув’язнення; І.Мандрика після арешту вбито у загадкових обставинах. Слід зазначити, що це суттєво не вплинуло на долю УЗО – УНФ-2. Організація продовжувала діяти аж до відновлення Україною Незалежності в 1991 році.

Організація  80-х

Починаючи від початку 1981 року на терені Закарпатської області відбулось два пограбування інкасаторів, а з військової частини в м. Мукачево було вивезено 10000 патронів та 99 грнат. 24 травня 1981 року в селі Мужієве Берегівського району було пущено під укіс ешелон, на платформах котрого перевозився радар з Вілокської військової бази, що в свою чергу, за повідомленням 1981 року Закарпатського обкому партії  “затримало польську акцію на 9 місяців”. Очевидно, що повстанча група діяла доволі професійно, і попри старання КҐБ так і не була виявлена до червня 1982 року. В звітах того ж обкому організацію вважають залишками, чи то пак новими паростками Українського  Національного Фронту:

“…КДБ має інформацію, що бандеровське підпілля під прикриттям вивіски Українського Національного Фронту вчинило ряд акцій…”

10 червня 1982 року, біля села Поляна на Закарпатті відбувся бій. Група повстанців збиралась підірвати газопровід, що йде через Закарпаття з Сибіру до Західної Європи. Спроба підриву не вдалась, зав’язався бій з охороною магістралі. Йдучи на прорив з оточення загинув Борис Тереля пс. Чорний, брат відомого дисидента Йосипа Терелі. Після збройної сутички на Закарпатті пройшли  масові обшуки та облави. У підозрі зі зв’язком з підпільною збройною групою було арештовано 14 осіб: Ласько Олександр, Кузьмичка Василь, Солоненко Юхим (Ужгород), Колиска Василь, Чудай Микола (Хуст), Борка Іван, Іванчо Кирило (Виноградів), Кирита Іван, Довбак Григорій (Королево), Лепка (ім’я невідоме), Беля Михайло, Бедя Тіводар (Міжгір’я), Прокоп Іван (Перечин), Федор Дмитро (с. Невицьке). Невідомо, чи була пов’язана УЗО – УНФ-2 зі збройним виступами  на початку 80-х. Невідома також доля засуджених за цією справою. І напевно не можна ствердити, що більше не було збройних нападів. Комуністична влада мога вміло приховувати інформацію про будь-які події, прикладом може служити інформаційна мовчанка після вибуху на 4 блоці ЧАЕС в квітні 1986 року.

Епілог

1980-ті роки прийнято вважати роками перебудови і абсолютною відсутністю збройної боротьби українців. Проте, це було не так. Група молодих українців, котрі були народжені після війни кинули виклик величезній тоталітарній системі, яка вже перемолола сотні тисяч людських доль і життів, полишили своє комфортне життя і взяли в руки зброю. Ціллю нападів визначались тільки ті об’єкти, котрі становили особливу цінність для ворога або необхідну вартість для себе. Пограбування інкасаторів – гарна традиція “ексів” 1920-х років, гранати і набої в військовій частині – необхідний для боротьби запас, радарна установка та напад газотранспортну систему – дуже точні і водночас болючі удари по інфраструктурі ворога. Тільки уявіть, якби підрив газової труби в Західну Європу відбувся. Це спричинило б серйозну інформаційну атаку на СРСР, в свою чергу знову звернувши увагу західного світу до проблеми знищення українців. Дуже довго творено міф про терплячих українців, проте факти свідчать про зворотнє. Тому, коли розповідатимете про те, що відбувалось в радянському союзі  в 1980-х, згадайте, що були не тільки катастрофа в Чорнобилі , війна в Афганістані і так звана “перебудова”, а були ще українці, які за менше ніж 10 років до Незалежності України вели за свою націю збройну боротьбу…

Ярослав Синиця

Використані джерела:
Журнал “Анабазис” №2 за літо 1983 року. Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/4093/file.pdf 
Журнал “Анабазис” №3-4 за зиму 1987 року. Режим доступу:
http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/4889/file.pdf
Юрій Зайцев, “Антирежимний рух (1956-1991)”. Режим Доступу:
http://map.lviv.ua/statti/zajcev4.html
Фото обкладинки з матеріалів Юрія Зайцева.

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog