Ми побідимо!

У Волівци умістив мене товариш в ваґоні, щоби я заїхав до шпиталя в Мункачи (Мукачів прим. ред.). Ми застали там двох полонених козаків.

Один з них високий, стрункий, лице стягле, орлиний ніс, другий низького росту робив вражінє сердитої людини.

Мій товариш почав з тим високим розмову. “Ви певно Українець?” спитав він стрункого козака. “Пізнаю се по вашій мові.”
“Ні!” відповідає козак “я Москаль.”
“А з якоїж ви ґубернії?” питає знов товариш.
“З кубанської.”
“То ви Українець. Кубань се ґубернія українська. А як жеж ви говорите дома?”
“Та так як отсе з вами.”
“То ви хиба не хочете признати ся, що ви Українець. Ми також оба Українці і не боїмо ся признавати до сего. Ми українські січові стрільці. Чули ви про них?”
“Чув. Розповідали наші, що всюди заходите а не можна вас піймати.”
“Ми хочемо зробити цілу Україну свобідною- говорив товариш – ми хочемо визволити Україну з під московської нагайки, хочемо , щоби ви були своїми панами а не московськими наймитами.”

Лице козака розясніло. Він встав, оглянув ся довкола себе, неначе би бояв ся, що хтось підглядає. Відтак подивив ся на нас поважно і промовив легко дрожачим голосом: “Хай вам Бог допоможе!” Кріпко потряс руку товариша, вернув на своє місце і сів мовчки.

Се мене здивувало і урадувало. Боже, таж душа їх ще не завмерла, хоть так довго в неволі. Такий застрашений, споневіряний козак а він таки зберіг в серци іскру любови до своєї України. Нас ніхто не убє! Ми побідимо! 

Володимир Гащак


З матеріалів книги  “Наші Стрільці в рік по Шевченківськім здвизі 28 червня 1914”, – 1915, Відень, с.87-88.
Режим доступу: diasporiana.org.ua 


Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *