“СТРІЛЕЦЬ” під Шепетівкою

Ліси навкруги, куди оком не кинь. Панцерний поїзд “Стрілець”, добре обладнаний, стояв за маленькою станцією недалеко від Шепетівки. Було вже надвечір. Помічник командира, М. Головинський, узявши одного козака, пішов на станцію, щоб потелефонувати до технічної частини, що стояла тоді в Новгород-Волинському. Було відомо, що залізницю охороняє Гайдамацький Курінь, тому ніхто й не думав про небезпеку. Головинський говорив коло апарату, а його козак пішов тим часом до “Стрільця”. Раптом телефонне сполучення поміж “Стрільцем” і станцією припинилось та саме в цю хвилину на Головинського несподівано напало кілька большевицьких вояків, і, не стріляючи покололи його багнетами. Панцерник підійшов на станцію, але знайшов уже тільки закривавлене тіло молодого старшини, чернігівця, колишнього студента Політехнічного Інституту.

Одна мить, а яка велика втрата. Не хотілося просто вірити, що вже нема між нами Головинського. Забрали на панцерник відважного старшину, якого так безмежно любила вся команда.

Було вже зовсім темно, коли “Стрілець” повертав до Шепетівки. Їхав помалу. Навколо тиша. З лісу було чути як кує зозуля. Раптом “Стрілець” став. Перед панцерником була розбита колія. Старшина Пархоменко вискочив з вагону на насип, щоб оглянути колію. В цю мить з лісу вийшло троє озброєних людей. Вони нерішуче дивились на панцерник і Пархоменка. Пархоменко дав знак, щоб козаки не виглядали з вагонів. Один незнайомий, великий на зріст, з двома кулеметними стрічками через плечі, виступив трохи вперед і запитав Пархоменка російською мовою:
– Хто у вас командир?
– Я – відповів Пархоменко.
– А хто ви такі будете?
– Свої – відповів Пархоменко.
Пархоменко та той велетень були на віддалі сто кроків і помалу наближалися один до одного.

У козаків зі “Стрільця” перемогла цікавість, дехто висунув голову з вікна, забувши зняти шапку. Як побачили незнайомі зелені шлики, то зара поприсідали із сичанням: “Пєтлюровци”. Усі троє націлились рушницями на Пархоменка. Треба ж такої біди. Хотів Пархоменко вистрілити з револьвера – цокнув курок, але пострілу не було. Невідомі (це були москалі) уже встигли стрельнути, але Пархоменка не влучили. Він прожогом ускочив у “черепаху” (вагон, з обох боків кулемети). Зі “Стрільця” затархкотіли кулемети. Велетень ліг, як скошений, на траву, два інші утекли в ліс. З лісу з обох боків заспівали кулі так рясно, мов їх хтось решетом сіяв. “Стрілець” поливав ворога в лісі з кулеметів. Нарешті затихло. Козаки пішли справляти колію. За якийсь час панцерник рушив на Шепетівку.

Не вдалось і на цей раз большевикам захопити “Стрільця”. А скільки було спроб пускання паротягів “під укіс” під Коростенем та інших усіляких підступів та хитрощів. 

Заплакали козаки по Головинському, як його задубілого з одинадцятьма ранами клали в глибоку сиру яму. Ховали в Шепетівці зараз же біля станції на горбку, за козацьким звичаєм.

Сумно навколо лунала пісня:
Рости, рости клен дерево,
Рости вгору високо,
Поховали пана отамана
В сиру землю глибоко…

Новий начальник “Стрільця”, Пархоменко, звелів Івасеві переглянути й переписати речі, що зосталися на панцернику після смерті Головинського. Між цими речами був і лист від Катрі:

“Любий срібноокий Михайле!” – писала вона до Головинського. Оповідала вона про криваві звірства большевицької чрезвичайки в Києві, повідомляла що саме збирається переїхати на “сей бік”. Та не судилось їй більше його побачити. 

На другий день Пархоменко “пом’янув” Головинського тим, що розбив влучним пострілом з гармати большевицький бронепотяг.

А по короткому часі прийшла ще більша наша перемога: Шепетівка. Великодня субота. Зазеленіли ліси, потекли струмочки. Сонце вже пригріває. Панцерник “Стрілець” з хвилини на хвилину має від’їхати на фронт під Полонне. Раптом надлетів большевицький літак, обстріляв і підпалив санітарний потяг, низько спустившись. Літака старанно й довго обстрілювали кулеметним і рушничним вогнем. І… підбили. Не повернувся він уже назад, а пошкоджений спустився за станцією Полонне. Большевицькі летуни зникли, ще більше пошкодивши літак, перед тим як залишити його на узліссі. Так дістався літак українській армії. Як на той час, це були немалі трофеї, а головне – радістю і гордістю сповнилися серця українських вояків, а для ворога була велика втрата.

І. Горішній


З матеріалів журналу “Бюлетень союзу бувших українських вояків у Канаді”, – січень-березень 1960. – ч. 3(6), Торонто, с.8-9.
Режим доступу:diasporiana.org.ua 

На фото осблуга панцерного потягу “Стрілець” одразу після здобуття Києва в 1918 році. Режим доступу: Віртуальний музей УНР


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *