Дві облоги Перемишля

Щойно покладена асфальтова дорога торувала, своєю як сажа чорнотою, вслід моїм сподіванням. Вийшовши приблизно посеред Шегинь я слідував вказівкам дорожного знаку, який направляв мене на форти більш ніж вікової давнини. До тих місць, де точились одні з найстрашніших боїв Першої світової війни. Не на життя. На смерть. 

Я не пройшов й пів-кілометра як мене наздогнав “бобік” кольору хакі Державної прикордонної служби України. Все стандартно. Хто? Куди? Як ? Навіщо? Форти знаходяться в прикордонній смузі, і її пильно охороняють як наші з однієї сторони, так і польські прикордонники з іншої. Це певним чином ускладнює звичайні туристичні піші походи, на кшталт мого, лише 10 хвилинною розмовою. Я провів там ніч, і хочу розповісти Вам те, що відчув, те, що побачив та дізнався про ті далекі сторічні криваві події, які пам’ятає хіба холодний бетон оборонних укріплень…

Будівництво перших фортифікацій твердині припадає на 1853-1856 роки (Кримська війна). В той час відносини Австро-Угорської та Російської імперій значно погіршились і на східному напрямку важливо було мати стратегічний оборонний пункт.  У 1914 році зовнішнє кільце оборони складалося з 15  артилерійських фортів під номерами від І до XV, 27 менших фортець для піхоти та 25 окремих для важкої артилерії.  Важливість міста збільшилась під кінець 19 століття, на той момент це був один з важливих залізничних вузлів, який сполучав коліями Львів та столицю Австро-Угорщини – Відень. 

Станом на початок Першої світової, гарнізон фортеці Перемишль лічив в своєму складі близько п’яти батальйонів піхоти, батерію польової артилерії, три полки фортечної артилерії та кілька саперних команд. Проте, вже на день першого штурму залога мала в своєму складі вже близько 135 тисяч оборонців.  В цілях збільшення ефективності оборони, попередньо, в радіусі 15-ти кілометрів від міста було знищено всі селища та вирубано ліски і будь-які насадження. Це збільшувало дальність обзору і ефективність влучання артилерії.

16 вересня російська армія повністю взяла в облогу фортецю. Від цього дня розпочато першу облогу твердині. В цей же день відбулись перші сутички штурмуючих з оборонцями. Впали перші вбиті та поранені. Про одного з поранених російських солдатів у своєму щоденнику  згадувала медсестра  одного зі шпиталів фортеці, Хелена Хемпель:

“…Після перших битв на фортах, привезли нам, між інших поранених, двох Росіян. Їх обох занесли до нашої зали; одним з них є молодий козак Спиридон Мунтян, з раною в скроні і вибитим оком. Перші дні ще ходив по залі, а кормили його з ложки, їсть і кілька слів промовить буває; однак, пару днів згодом втратив апетит і став дуже сонливим, що досить швидко перейшло в сильний сон, котрий неможливо нічим перервати, врешті закінчилось тихою смертю. Це був перший, хто вмер в залі №6.” 

 

2 жовтня телеграма одного з зовнішніх фортів сповістила коменданата фортеці про бажання зустрічі з російським парламентарем. Часопис “З Великої війни” 1915 року видання подає доволі дотепний опис перемовин:

” Офіцир з ґенерального штабу привів Москаля, природно, завязавши йому передше очи. Се був оберстляйтнант російського ґенерального штабу, Дам. Він приніс лист від головного командуючого російської армії, Радка Димитрієва. Лист від нього жадав від австрійського команданта безпроволочної видачі Перемишля в ціли уникнення непотрібного проливу крови. Та австрійський командант навіть не хотів ся бачити з парляментарем. Тому російського оберсляйтнанта  відвезено з завязаними очима назад. Він виходячи з форту, гречно салютував, кажучи: “До побачення!” , на що проводячий його австрійський офіцир відповів: “Дуже радо повитаю Вас, як полоненого!” 

Вже наступного дня, 3 жовтня розпочалися широкомасштабні штурмові заходи армії Російської імперії. 3 жовтня було атаковано східну частину укріплень фортеці, а саме форти XIV “Гурко”, XV “Борек”, IV “Оптинь”, I / 2 “Биків”, I / 3 “Плешевичі”, I / 4 “Марушка Ліс”, I / 5 “Поповичі”, I / 6 “Дев’ятичі ». Жодного форту не було здобуто, окрім I / 1 “Лисичка”. Остаточно закріпитись в цьому форті москалі не змогли і були  швидко  оточені та розбиті захисниками фортеці.

8 жовтня відбулася друга спроба штурму з півночі на форти Xa “Пручницька дрога”, XIa “Цегельня”, XI “Дуньковичка” та XII “Журавиця”. Росіянам навіть не вдалося дістатися до оборонних споруд, понесши великі втрати вони відступили.

Проведеними штурмовими заходами, бажаного результату осягнути не вдалося і серією контратак з фортеці московські війська були відкинуті.  Перша облога Перемишля тривала 25 днів, з 16 вересня по 9 жовтня 1914 року. Втрати атакуючої сторони понесли, за різними даними від 10 до 40 тисяч чоловік. Армія ж Австро-Угорської імперії втратила близько 3-4 тисяч солдатів. Один австро-угорський офіцер описав те, що він побачив після закінчення штурму:

“Вид був страшний: в місци, де Москалі намагали ся вірвати ся в кріпость, на вузеньким місци лежало поверх 500 вбитих в диким хаосі, одні на других. Перед кількачастою запорою мерців було так густо, що під ними буквально не було видно землі. В деяких місцях, де були масковані отвори, тисячі салдатів в страху хоронило ся перед шаленим огнем з форту аби попасти в ще гірший перехресний огонь, машинових карабінів. В одну мить земля покрила ся кидаючими ся, конвульсійно здрігаючими ся трупами.Се був вид, який не в силі уявити собі найбуйніша людська уява. Ось тут лежав один на плечах, з руками простягненими в перед, наче ще держав карабін в руках. Другий вхопив ся обома руками за вистаючу траву а голову підніс поза край рова: тут його досягла куля і він застиг таки у сій дивній позиції. Інший лежав без голови і рук, инший з усьміхом на лици , з чашкою (череп прим. ред.) наче острим ножем обтятою…”

Друга облога Перемишля

Після ряду битв і фронтових маневрів в Галичині російська армія вдруге підійшла до австрійських фортів. На цей раз облога була ретельно продумана. 14 листопада 1914 року місто знову було  в щільному оточенні. Цікавим фактом є те, що чисельна перевага в цій битві належала не наступаючій стороні, як це має бути, а оборонцям. Командуючий обороною твердині генерал Кусманек щораз намагався поліпшити своє становище, плануючи і втілюючи контратаки на стратегічно важливих напрямках. В період з 14 листопада 1914 по 23 березня 1915 року було здійснено 6 таких вилазок. Жодна з них не мала  мала серйозного стратегічного успіху, всі  спроби вийти з оточення наривались на сильний спротив. Російська сторона часто була дуже добре проінформована про плановані операції, і в місцях контратак встигала організувати контрзаходи, які втім мали позитивний для них ефект. Для спроби прориву був задіяний навіть панцерний потяг, який прицільним вогнем російська артилерія  знищила дуже швидко.

Облога, для оборонців, була дуже тяжкою. Вже в грудні, без малого місяць оточення, ціни на продукти були втричі більші ніж зазвичай. Окрім того, бродячі собаки та коти, теж вже користувались популярністю у деяких солдатів. Надалі їх цінність в якості їжі тільки збільшувалась, зокрема і в грошовому еквіваленті. Ще перед облогою частина мешканців міста була евакуйована, з 54 тисяч  жителів залишилось близько 30. Житлові квартали міста не піддавались обстрілам з боку московських військ, виключенням були лише об’єкти стратегічного військового значення, як то наприклад залізничний двірець. 

13 січня 1915 року до австрійських шанців з російської сторони пригнано два віслюка з табличкою, причепленій на шиї одного з них, з написом: “Спробуйте для різниці віслячого м’яса, бо конина вам певне вже приїлась”. 

 Зима 1915го загалом пройшла без серйозних зіткнень. Початок березня, на додачу до всіх випробувань долі, виявився ще й дуже морозним. Зважаючи на меншу бойову активність взимку, обмороження косило оборонців сильніше ніж прямі боєзіткнення. Остання контратака австрійської сторони відбулась 19 березня 1915 року. Задумувалось прорвати оборону царської армії в напрямку Мостиської, саме там були розташовані продовольчі склади. Це дало б змогу протриматись оборонцям дещо довше, одночасно поразкою послабивши дух москалів. В головній атакуючій колоні мали йти гонведи з 23-ї Дивізії Піхоти Гонведу, на ними мали рушити комбінована дивізія ґенерала Ветцендорфера, 97-ма бриґада Ландштурму генерал-майора Вебера, 108 Бриґала Посполитого зрушення полковника Мартінка і комбінована бригада майора Клобера. Подальша атака мала бути підтримана 18-ма батеріями артилерії. Задумано було також для прориву використати більшу частину 120 тисячної залоги, проте боєздатними виявилось лише 20 тисяч солдатів. 

За планом, передові частини під покровом темноти, без артилерійської підготовки, мали непомітно підійти впритул до російських шанців, але розчищення мінних полів і відкриття шляхів для наступу зайняло час довший ніж очікувалось. Атака почалась засвітло, що значно зменшило ефект несподіванки. Гонведів зустрів запеклий вогонь з окопів, проте це не завадило їм взяти першу лінію шанців. На цьому успіх атаки завершився. Попри численні спроби розвинути наступ, всі вони наражались на серйозний спротив. Врешті, зрозумівши, що контратака виявилась катастрофічно невдалою  генерал Кусманек, о 14 годині віддав наказ про завершення операції. Фортечна артилерія прикрила залишки відступаючої піхоти, що не дало можливості росіянам провести атаку у відповідь. Втрати австрійської армії становили, п орізним даним,  від 3.5  до 6 тисяч  вбитими та оранениним  та 4 тисяч полоненими.  Це була остання спроба оборонців пробитись крізь щільне оточення ворогів. Після цього, 23 березня 1915 року залога фортеці Перемишль капітулювала. Перед здачею, було знищено все, що могло б допомогти ворогові у його військових справах: фортифікаційні споруди, гармати та мости  були висаджені в повітря, нищилась зброя та амуніція, патрони втоптувались в землю та топились у Сяні, шаблі ламались та будь-якими способами трощились. 

 

В полон до царської армії потрапили 9 генералів (в тому числі Герман Кусманек, А. Тамаші, К. Вейзендорфер, В. Никль), 93 штаб-офіцера, 2204 обер-офіцера, 113 890 нижніх чинів. Друга облога твердині Перемишль тривала 138 днів. 

Українці в Першій світовій війні билися по обидва боки воюючих сторін, та були змушені вбивати один одного, вмираючи за імперії, які не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й прагнули, зокрема Росія, знищити наш національний рух.

Засинаючи в своєму наметі поблизу одного з фортів, я вперше в житті помітив як вночі, мов за командою замовкають всі представники оточуючої фауни. Цвіркуни, птахи, комарі, одномоментно перестають цвірінькати, джиждчати, тріщати… Чи то слідуючи своєму внутрішньому ритму, а чи може.. в пам’ять тих хто спочив тут навіки?..

Ярослав Синиця


Використані джерела:
Степан Заброварний, “Перемишль і Перемиська земля протягом віків”, Перемишль-Львів, 1994 р. Режим доступу: diasporiana.org.ua
Helena Hempel, “Z dni przerzytych w obłężonej twierdzy/ Przemyśl 1914-195”,  1920 рік. Режим доступу: polona.pl
Журнал “З великої европейської війни. З ілюстраціями і урядовим списком убитих і ранених жовнїрів-Русинів”, Нью-Йорк, 1915 рік.
Режим доступу: diasporiana.org.ua
Юрій Леус, Стаття “Сторінки історії Першої світової війни: Облога Перемишля”. Режим доступу: starosambir.net.ua
Фото з альбому “Przemyśl w marcu 1915”, 1915 рік.
Режим доступу: polona.pl


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

One thought on “Дві облоги Перемишля”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *