Щирий Приятелю. В перше прийми від мене сердечне поздоровлення яке тоже передавай від мене і всім нашим колеґам… Днесь посилаю та отсього листа яко вірному другу та хотяй не сміїться нічого писати відносно нашої судьби, то все-таки обіцяне слово додержу і подаю Тобі дещо фактичного на знання, що-б Ти мав точну інформацію о тім, що сталось і стається ще досить у нас в цілім краю, на скільки я за цю добу дочувся і на власні очи увидів як пресумно викликує вражіннє в серцю той наш “К а р п а т с ь к и й Г р і б”. Ти це б [нерозбірливо] [нерозбірливо] днесь нашої дорогої Карпатської України, в котрій не одна тисяча єї вірних синів відпочиває на віки верьх землі до днесь. Дорогий товаришу, хотяй богу дякую мені до сього часу нічого не сталося а і дорогою я спокійно якось приїхав, то всеж раджу Тобі, будь зістань там до зміни нинішніх обставин у нас, або єсли не можеш інакше, то йди лиш в тім випадку до дому єслись небув записаний Січовиком, або якимнебудь політичним функціонером, або подібно, абись небув дияк явно дома, або дагде інде проти мадярів і т. д. Головно передумай собі всьо докладно чи дещо в посліднім часу на нашої влади не мав єсь з місцевими мадярами, або мадяронами, бо найбільше “Т р а ґ е д і ї  н а р о б и л и  м е ж и  н а ш и м  н а р о д о м  т у т  м і с ц е в і  м а д я р и  і  р у с с к і”, котрі направляли на кожного як лише могли і зовсім на невинних. І ходили з катами нічми по хатах. Тепер  знаходяться ще всюди по лісах много мертвих людей з викопаними очима, з відрізаними руками, ухами, язиком, носом, розпоротим черевом і відтятими головами так, аби ніхто не міг пізнати хто то є. Множество людей повідстрілювано громадно за селами, множество є вічних калік і таких, що зійшли при тім з розуму. Щось страшенного си тут відігравало, можеш собі після цього лише уявити. Гробів і цілих цвинтарів всюди повно, але ніхто не знає де акурат вбитий хто з родини, не закопаний і т. д. Громади суть погребані до одної ями. Так у Квасіх попри дорогу видів єм з поїзду лише 7 хрестиків один попри другий, аж ляк ня вібрав, а неміг єм дивитися. Всюди такий смуток. І трівога що серце пукає. Тишина як у гробі. Жадної праці нігде не є, жадний рух, купити вже скоро ніц неможна а що ще дістати мож, так страшно дорого. Кождий ходять як заморочений та журиться як жити дальше, єсли сесе потриває ще деякий час, та казати несміє ніхто ані слова бо сейчас викинуть здоровля, або й життя. Всьо так замовчано і замасковано, аби до світа нічого не дісталося. Кождий лиш каже, що невидержить, а чекають коли струна урветься та що буде дальше. Чорні хмари над нами тепер висять та чорні ворони над нами каркають. У азіятських службах з нас ще не був жадон, ще неберуть, бо жадному не охота до того, хиба з великої біди). Так чути, що аби брали до жандармів і до фінанців, але коли, і на яких умовах, не знати. Дуже страшно всьо йшли в руки. Всюди у р я д у є т ь с я  л и ш е  п о  м а д я р с ь к и, у школах тоже по мадярськи й по кацапськи. І аж товаришу після цього зарядись як можеш, а єслибись хотів преці їхати до дому так тя ще упозорняю що на мадярській границі є велика тілесна проглідня, т а к  н а  в с ь о             п о з о р. Писати Тя більше небуду мочи… Так будь доров й напиши… що нового там чути. Гаразд Василь.

22.05.1939.

З матеріалів часопису закарпатської молоді “Пробоєм”, – березень-квітень  1939 р., ч.3-4 , с.17. Режим доступу: Diasporiana.org

На фото марка чесько-словацької пошти для Карпатської України. 1939 рік. Режим доступу:  Wikimedia commons

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog