Історії про село Крайна

В кінці червня 2019 року Synytsia_blog провів свою першу експедицію, ціллю якої стало віднайдення місця розташування села Крайна (нині повіт Бірча, Підкарпаського воєводства, Польща), котре до Другої сітової війни було населене виключно українцями. На момент проведення дослідницького походу ми, на жаль, не мали будь-яких точних даних про мешканців цього зниклого населеного пункту, про їхнє життя та подальшу долю. Нам нарешті вдалось віднайти бодай якісь відомості…

Український історик та етнограф Володимир Кубійович зазаначає, що станом на 1 вересня 1939 року  загальна кількість жителів Крайної  становила 330 душ, 10 з яких були римо-католиками а 15 – іудеями [1]

Період Другої світової війни поки що залишається темною плямою в історії села, відомостей датованих раніше ніж 1946 роком ми не змогли знайти. Проте, вже в період активного збройного протистояння УПА та польських збройних відділів, селище згадується  в донесеннях як Війська Польського так і в звітах повстанців.

В Архіві визвольного руху містяться протоколи допитів Службою Безпеки двох чоловіків, арештованих поляками  в селі Крайна на початку 1946 року [2] [3]. В документах згадуються також мешканці села Крайна, та детальний опис того, як розгортались описувані події. Перший з них Маркович Микола Павлович, 1913 року народження, мешканець села Грозьова. Другий – Лазор Григорій псевда “Борис” “Хрущ”, 1923 р.н., мешканець села Лімна, член ОУН з осені 1943 року. 

Вранці 1го березня 1946 року до села Лімна прибула д. Богданна, котра під охороною одного роя стрільців транспортувала ліки. Рано вранці наступного дня – 2 березня вона звернулась до кущового “Ставура” з проханням провести рій до т. зв. “Поляни” – прогалини між селами Трійця та Тісна. Разом зі “Ставуром”, кущовим с. Лімна, вказати вірний шлях зголосився й Лазор Григорій “Борис”.  О 7-ій годині ранку 2 березня 1946 року “Ставур” разом з “Борисом” увійшли в село Крайна, до господаря Ковальчика Павла, колишнього станичного, щоб спитатись за ситуацію в терені. Ковальчик швидко підшукав чоловіка, котрий провадив рій далі, а “Борис” зі “Ставуром”  залишились у ґазди. Незадовго туди завітали двоє чоловіків з Грозьової, в котрій саме в цей час відбувалось виселення. Одним з них був Маркович Микола, іншого звали Маркович Іван (дуже імовірно, що родич). По короткому побуті у господаря, всі четверо почали грати в карти. На вулиці було зимно і лежав сніг. Близько 15 хвилин по цьому мати Ковальчика побачила як вояки ВП (Військо Польське, надалі ВП) почали оточувати її хату. В той день група польських військових йшла на с. Лімна, одна частина в нижню частину, інша в верхню частину села. Група, котра йшла в нижню частину Лімної натрапила на сліди “Ставура” та “Бориса” і так прийшла до хати де вони грали в карти. Зрозумівши, що вже оточені в хаті, і можливості втікати немає, господар запропонував всім сховатись під стріху в стайні. “Борис”, “Ставур”, Маркович Микола та брат господаря Володимир (до цього моменту не згадується в документах)  сховались в соломі над стайнею, а Маркович Іван вже не встиг залізти туди і сховався за дверима в стайні. Ковальчик Павло, маючи реєстраційні документи, вже не ховався. За мить до хати увірвались поляки, з криком де є бандерівці, на що господар відповів, що бандерівців у нього немає. Тоді поляки почали проводити обшук, в ході якого знайшли  криївку в якій переховувались всі четверо. Відділом, який зайшов в село, арештованих було відконвойовано до Бірчі. Лазор Григорій (“Борис”, “Хрущ”), був звільнений після місяця перебування у в’язниці, Маркович Микола через 2 тижні після арешту. 

Обидва документи мають детальне продовження. Описується, зокрема,  побут в польській в’язниці, допити та тортури.  Але саме в цьому випадку, було ілюстровано лише частну паперів, бо цікавість становила  згадка про село Крайна і його мешканців.  Про долю мешканців Крайної – Ковальчика Павла, Ковальчика Володимира та їх родичів, на момент написання статті,  більше не вдалось знайти жодних даних. 

Неодноразово село Крайна згадується в зведеннях про бої. Так, 3 січня 1946 року на відтинку Крайна-Трійця відбувся важкий бій між відділами УПА та ВП. Втрати повстанців становили 11 вбитих та 9 пораненних, ВП – 16 та 14 відповідно [4]

 12 квітня ВП зробила генеральну облаву на село Ямна Долішня. 200 вояків обставили село з боку лісу Турниця. Частина ВП з Риботич зайняла ліси під Лодинкою Долішньою і Горішньою, Крайною, Ямною Долішньою. Був проведений ретельний трус домівок, знайдено кілька криївок. Відходячи, поляки спалили 4 хати, з собою забрали кількох господарів з селища [5].

Крайну згадано в донесенні штабу 9 Дивізії Піхоти ВП полковнику Величку від 2 травня 1946 року, котре інформувало про політичну ситуацію в терені: 

“Населення назагал, перестало працювати, непевне чи буде виселене. Українська молодь, навіть дівчата, втікає до лісу (Ліщава, Крайна, Лімна – інформації ГМ). Українське населення за жодну ціну не хоче покидати свої господарства…”[6]

12 липня 1946 року рано вранці на околиці лісу Турниця, поблизу Ямни Долішньої, відділ ВП чисельністю 220 чоловік оточив групу повстанців 11 осіб. Заскочені зненацька українці одразу втратили свого провідника “Гордія” (Бажан) та стрільців “Жара”, “Смереку” та одного борця, псевдо якого невідоме. Поляки, в результаті сутички вбитими втратили двох та пораненими трьох бійців. Після бою, 10 чоловік відділу ВП наванатажили фіри, зібрали поранених та вбитих та від’їхали через Крайну до Бірчі. Інші відійшли в лісовий масив над Крайною, там і закватирували на ніч. 

Достовірно стало відомо також і точні дати виселення мешканців села Крайна. Це відбувалось в період з 28 квітня по 10 травня 1947 року [6]. Зазначено, що депортовано було  48 мешканців села. З довоєнних 330.

Далі буде.

Ярослав Синиця


На фото залишки притоки річки В’яр, на пагорбах якої розташовувалось колись село Крайна.

Використані джерела:
[1] Кубійович В. Етнічні групи північнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939 р. Вісбаден, 1983, с. 37, 199.
Режим доступу: Diasporiana.org.ua

[2] Протокол СБ у справі Марковича Миколи, 02.06.1946 року.
Режим доступу: Avr.org.ua

[3] Протокол допиту Лазора Григорія, члена ОУН, 07.04.1946 року.
Режим доступу: Avr.org.ua

[4]”Повстанські могили. Пропамятна книга впавших на полі слави вояків Української Повстанської Армії Захід-Сян”, Видавництво Український Архів & Літопис УПА, Варшава-Торонто 1995 р. с.63
Режим доступу: Diasporiana.org.ua

[5] Літопис Української Повстанської Армії т. 34. Лемківщина і Перемищина: політичні звіти (документи)
Режим доступу: Diasporiana.org.ua

[6] Акція “Вісла”. Документи. Упоряд. Євген Місило. Нью-Йорк, 1997, с. 233, 450. Режим доступу: Diasporiana.org.ua


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

 

 

2 thoughts on “Історії про село Крайна

  1. Моя родина зі сторони батька походить з цього села. Одна тітка яка там народилася, живе біля Білого Бору в Польщі, другий стрико, також там народжений живе в Лучицях біля Перемишля. Взагалі то вони після Акції Вісла поселилися в селі Соколє біля Чарне, недалеко Щецінка. Можу більше розказати приватно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *