Бій у Підгорбі

Дня 13. березня 1939 прийшла неймовірна вістка, що до Ужгороду й Мукачева прийшло багато мадярського війська, що має в скорім часі напасти й заняти Карпатську Україну. На жаль була це правда. Мадярські “гонведи” наступили на границі Карпатської України в такій силі, що аж темнілося від них. Наш відділ у силі 18 людей зі села Довгого (Ужгородський округ) і з Шугоша відступив до Підгорбу, де спільно з тамошнім відділом у силі одної чети: з 7-ми легкими кулеметами, ручними ґранатами і крісами розложилися в правім краї села Підгорбу. Про ці обставини повідомили команданта сотні в Доманинцях і прохали допомоги. Наші розібрали залізничний шлях, що веде з Ужгороду до Анталівців, щоб мадяри в разі нападу не могли скоро наступати.

Дня 14. березня в 4 год рано мадяри почали наступати в силі одного полку. Праворуч від села Підгорбу, в близькості присілка Шугош, розмістилися вони після нашого відходу. Наші їх припустили на достріл. Мадяри потім далися на гарячковий наступ. Наші вистрілили ракети. тяжко дивитися… Військо лізе як мурянки… Наші зразу спустили зі сімох легких кулеметів, і крісів хрестовий вогонь до мадярських “гонведів”, які мов пяні наступали на нас цілими четами й сотнями. Стрілялося знаменито: мадяри падали як підломлені. Можемо сміло сказати, що на цім відтинку мадяри заплатили дорого. Але й наші досить пошкоджені. Тут ранений один наш жандарм-січовик, що в бої , вже тяжко зранений, одною рукою стріляв з легкого кулемету й на наказ не хотів відступити. Він був ранений ґранатою, що впала на його плечі й розбила йому кріс, що при стрілянні зі скоро-стрілу мав повішений через плече й у ліву руку. Одначе герой не відступав, а стріляв поки набоїв вичтачило. Потім його відвезено до перечинської лічниці. Мадярів була величезна сила. Нашим вийшли набої і почали відбивати мадярський наступ ручними ґранатами.Як наші побачили, що вже обступили їх вороги кругом, почали відступати через малий горбок, полевою дорогою, напрямом до Лазів, а потім через село Ярок, де у невеликій сніговій бурі, лісами поступали на село Камяниця н.\Ужом, бо Оноковці й Невицьке були вже окуповані. Там прилучилися до тих, що боронили Камяницю перед мадярським наїздом. Мадяри горячково поступали, але тут пощастилося їх відбити.

Про кровавий бій у Камяниці, полонених мадярів і геройські подвиги наших, подам у слідуючім числі.

М. Чумалівський


З матеріалів часопису закарпатської молоді “Пробоєм”, – березень-квітень  1939 р., ч.3-4 , с.14-15. Режим доступу: Diasporiana.org

На фото члени допоміжної січової поліції в Хусті. 1938-1939 рік. Альманах “Наступ”, Прага, 1941 рік, с.48.
Режим доступу:  Diasporiana.org


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *