РОЗСТРІЛ ВЕЛИКОЇ КОЗАЦЬКОЇ РАДИ Й КОЗАКІВ

(З архівних матеріялів, що їх переслав бл. п. Григорій Карасюкевич)

Арешт людей, обвинувачених в справі Великої Козацької Ради, відбувався в Київі в днях 1-5 березня 1922 р. В той саме час відбувались великі арешти голів УВК на Білоцерковщині, Таращанщині, Сквирщині, Уманьщині, Радомисельщині – все це на Київщині. Крім того, арешти відбулися на Чернігівщині та Полтавщині. Людей, заарештованих на Таращанщині та Білоцерковщині, гнали пішки до Київа, пов’язаних мотузками по п’ять чоловік. Всіх заарештованих було біля ЧОТИРЬОХ ТИСЯЧ. Всю цю масу людей поділено на три групи: “Велика Козацька Рада”, “Контррозвідка” і “Восьмий повстанський район”. Найбільша кількість козаків належала до “8-го повстанського району”. В вз’язку з арештом “Великої Козацької Ради” відбулися одночасно арешти і Білоцерковської та Таращанської Че-Ка, за винятком їхніх начальників.

Справу Великої Козацької Ради провадили слідчі: начальник Михайлик, жінка прокурора Михайлика та начальник Таращанської Че-Ка Рибальський.

Усе слідство провадилось головним чином вночі. Людей страшенно били. Особливо селян. Били порожніми пляшками по голові, по горлі, закладали руки в двері і давили, заганяли голки під нігті, а декого водили до підвалу і пускали кулі поверх голови.

Під Великдень, з дозволу влади, о годині 9-ій вечора завітав до Че-Ка бл. п. Митрополит Василь Липківський, щоб відправити коротеньку Службу Божу. В камерах всі віконця (“вовчки”) було відчинено. Оголошено, що кожний може, коли забажає, посповідатись…
Коли Митрополит Василь Липківський разом з начальником тюремного відділу Рихтером проходив по коридору і заглядав у відчинені “вовчки”, то Рихтер йому казав: “Ось бачите, тепер Ви можете спокійно ходити по місту. Це все сидять кримінальні злочинці”. На те Митрополит тільки похитував головою і відповів – “Так, так, знаю, знаю!”. На перший день Великодня по обіді прийшов до Че-Ка народній хор з Софії. Вони пройшли по всіх камерах, з кожним козаком христосувались і роздавали в присутності начальства по шматочку паски і по дві крашанки. Велика частина передачі була призначена для тих, що сиділи в засекречених камерах. Там сиділа майже вся Велика Козацька Рада, а також начальник контррозвідки полковник Олексів, який прибув з-за кордону. Але ті в’язні нічого не дістали.

Розстріл відбувся під Успіння. Водили на розстріл по двоє козаків. Смертники всю ніч співали пісні і дерли на собі одяг, щоб не дістався до рук катів, бо вони пізніше продавали той, що мав ще гарний вигляд.
Усі розстріляні були поховані в трьох великих могилах на одному з цвинтарів м. Київа. На Успіння уже нікому і ні від кого передач не прийняли. Дехто пішов на цвинтар. По дорозі на цвинтар бачили сліди крови. На цвинтарі жінка-українка – сторожиха – під секретом вказала місце, де всіх розстріляних під Успіння дуже рано було привезено і закопано в трьох великих ямах. Це було на Успіння 28 серпня Р. Б. 1922-го р.


З матеріалів збірки “Українське козацтво”, – квітень-червень 1972 р., ч.2 (20), с.30. Режим доступу: diasporiana.org.ua

На фото отаман Нагірний та його козаки-повстанці (Холодний Яр).


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *