“Дзядзьо”

Грабовець 1915 року. Маленьке гірське село налите вщерть військом: у кожній хаті чета, або команда частини. В школі команда бриґади. Там і командант ґенерал Вітошинський “дзядзьо”, як його називали Усуси.

“Дзядзьо” вийшов на село. В старій вояцькій “мантлі”, в пімнятій шапці, з палицею в руках. Шкандибає отак що дня, заглядає в кожний кут, питає про це та про те. Не як грізний командант, пан життя і смерти тисячок сірих вояків, а як добрий господар, що відповідає за цілість і долю порученого господарства.

– А як там коні? – питає обозників.
– Здорові, пане ґенерал, брикають!
– Богу дякувати. Доглядайте їх добре, щоб була поміч, як підемо вперед.
– Та ми, пане ґенерал, доглядаємо, але от учора вівса не “вифасували”
– Ов?! – дивується ґенерал. – А то чому? Чекайте, я вже це полагоджу! – і записує собі в книжечку.

А там ось, біля кухні якийсь крик. Хлопці відказують, що недобре мясо дістали.
– А я вам що пораджу! – борониться куховар. – Яке дістав, таке даю.
“Дзядзьо” підходить ближче .
– Що там такого?
Всі станули на “позір” і ані пари з уст.
– Кажіть, що сталося ? – питає першого з краю.
– Пане ґенерал, голошу слухняно, мясо недобре!
– Недобре кажете. Ну, спробую. Кухар! А дайте-но мені покушати!
Старається вкусити шматок, але мясо як підошва, не на старі зуби ґенерала.
– Стара бестія – сміється “дзядзьо”, але ви, хлопці, маєте молоді зуби, то дасьте раду.
– Та … ми зїмо, пане ґенерал, але…
– Ну-ну, я вже там скажу.
І хлопці вже знають, що напевне скаже.
Це так що дня. Але нині, то мав пригоду зовсім небуденну.

Вийшов собі як звичайно на село, паличкою підпирається, люльку покурює і шкандибає собі.

Напроти нього “ляндштурмак”. Теж з паличкою і теж люльку покурює.
– Слава Ісусу Христу!
– Слава на віки!

Не пізнав, чи не знав ще ґенерала. Видно звідкись прийшов, бо в 130 бриґаді всі знали “дзядзя”.
– Не маєте, камрате, вогню?Набив люльку, а сірника нема.
Ґенерал витягнув сірники і подав воякові.
Поставали, розговорилися.
– Ну, як же там война? – питає ґенерал.
– А щоб вона під землю запалася. Десь пани не мають роботи, тай войни їм захочується.
– Ей, чи то думаєте пани тому винні?!
– А хтож? Пани та й ще ті Українці.
– Українці!? – дивується ґенерал. А тож по якому?
– Бо через тих українців так довго война. Я вам, камрате, зараз то виложу: Кожний нарід має своїх Українців. Москаль своїх, наш своїх, Німець своїх, Француз своїх, от через них ціла біда. Вони добровольно пішли на войну, а то молоде, жінки не має, дітей не зіставило, то йому цей овшім. Легко такому воювати. Але нам, от як би вам і мені, до хрону нам тої війни. Я, вважаєте, камрате, маю пятеро дітей і жінку. Якби так мене в “плін” залапали, то тікаю до дому і – конець войні.
– Ей, не гризіться. Война вічно не буде. От ще через зиму перетягне тай годі.
– Говоріть ви своє. То вам і мені її не треба. Але ґенерали і ті Українці, то їм тільки в то грай – аби як найдовше.
– А звідки ви знаєте, що ґенералам так дуже хочеться войни?
– Ой, не говоріть. А їм що за біда! Повбираються в золото, наїдяться, напються, а ти, хлопе, ганяй по лісах та по дебрах, як той дикий звір.Заробляй їм н медалі та на “штерни…” кажу вам, нема правди в світі…

Був би ще далі викладав свої погляди на війну і військову суспільність, якби не припадок.

Чогось у бриґаді треба було ґенерала. Адютант вибіг шукати за ним і застав “дзядзя” на розмові з “ляндштурмаком”.
– Пане ґенерал, прошу слухняно прийти зараз до команди.
– Зараз, зараз. Тільки ще запитаю цього вояка…

Ніхто не знає, що старий ґенерал хотів спитати, чи що хотів відповісти. Бо коли звернувся знову до “ляндштурмака”, по ньому вже і слід застиг.

Треба признати, швидко полапався, а ще швидше рішився.

Памяти ґен. Вітошинського – Написав Роман Купчинський


З матеріалів часопису “Літопис Червоної Калини” #1 за січень 1932 р., с.9.
Джерело: Архів Визвольного Руху

На обкладинці генерал австрійської армії українського походження Йосип-Михайло Вітошинський-Доброволя.
Джерело: Архів Визвольного Руху


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *