За кров моїх друзів

/Спомин/

У дні 3 травня 1946 року, в одному з фахів Чорного ліса біля вовчинецької лінії, над селом Гутиська – постій відділу “Месники” під командою пор. Павла.

Вчора перед заходом сонця, біля палахкотячої ватри, під свіжою весняною зеленню дерев відбулася відправа. На відправі рішено зробити засідку. З огляду на те, що місця, на яких ми робили дотепер засідки, були стисло контрольовані гарнізонами зі села Павлівка та станції Тязів, ми змушені шукати нового місця. Місцем там обрано смугу кущів, що знаходиться у віддалі 300 метрів від станції Тязів, вздовж шляху Стрий-Станиславів.

Схід сонця застав нас при праці – цілий відділ при чищенні зброї. Треба вийти досить рано, бо вечером йдемо по харчі. Пор. Павло подає останні вказівки командирові засідки, чотовому Гонті. Десять людей виструнчилося у рівній лаві, чотовий Гонта зголошує відхід.

Стрілецьким порядком посуваємося лініями Чорного ліса та лазами, що знаходяться між сс. Гутиська – Суха Ліщина. Обережно минаємо смуги поля, що тут-то-там просякають суцільний масив лазів. На полі працюють селяни при весняних роботах. Вони не сміють нас бачити. Щоби дістатися до місця засідки, треба перейти досить широку смугу поля і дорогу до с. Суха Ліщина. Цею дорогою досить часто їздять большевики в ліс. Тут їх можна дуже легко стрінути. Розкладаємося в розстрільну та перебігаємо поле і дорогу.

Весна вже в розгарі, свіжа ясна зелень закриває нас докладно від зорення цікавого глядача, що проходитиме або проїздитиме шляхом. На віддалі 5 метрів від шляху дожидаємо ворога. У придорожному рові на лівому крилі лишається чотовий Річка. Він буде зорити за машинами, що їхатимуть до Станиславова. Коли над’їде відповідна машина, він перший подасть команду – вогонь! На правому крилі в старому стрілецькому окопі вмістилося трьох друзів – чотовий Гонта з автоматом, ройовий Соловій з кулеметом та старший стрілець Ромко з автоматом як амуніційний. Їхні становища дуже вигідні. Вони можуть обстрілювати вздовж дорогу. Чотовий Гонта зорить за машинами, що їдуть зі Станиславова. Коли буде відповідна машина, він перший має подати команду – вогонь! Всі інші знаходяться дальше від дороги.

Нараз повітря пронизує гострий наказовий голос чотового Гонти – лімузина зправа, вогонь!…

Всі зриваються і підбігають до рова. Цільно грякнув кулемет ройового Солов’я. Черга пронизує мотор машини, кабіни та задні місця. З куряви, що повстала вслід за машиною, показується друга машина. ЇЇ зустрічає доля попередньої. Вогонь з автоматів та самозарядних крісів, що вторували кулеметові Солов’я, зробили, як це кажуть повстанці, з машини решето. Сильний розгін кидає машини далеко далеко вдолину. На віддалі около 150 метрів машини здержуються, трофеїв забрати неможливо, – занадто близько гарнізон. Він за п’ять хвилин найпізніше буде тут. На станції Тязів крики. На залізничному мості стріляє охорона. Чотовий Гонта подає приказ відступати.

За кілька хвилин нас закрили кущі лазів, що безпосередньо притикають до Чорного ліса.

Другого дня ціла дивізія большевицьких посіпак рушила в Чорний ліс шукати за нами. Але ми – вітер в полі, їм нас не знайти.

За кілька днів донесла нам розвідка, що на тій засідці, між іншими, був тяжко ранений генерал-полковник – Москаленко.

Лице чотового Гонти сіяло радістю, – це за кров моїх друзів, за кров Андрія, Когута.

8.10.1947 р.

Чайка ВВ


З матеріалів неперіодичного видання УПА “Чорний Ліс” #3 від жовтня 1947 р., с.24-26.
На обкладинці невідомий повстанець.


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк: 5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *