Українці у Французькому Іноземному Легіоні (1939-1945)

Приступити до цієї теми було доволі нелегко, адже вона містить в собі велику кількість інформації, часто-густо абсолютно не систематизованої. Це, в свою чергу значно погіршує пошук потрібних даних. Очевидно, цей матеріал матиме продовження в інших частинах і класифіковані вони будуть за рокам. Цей матеріал, присвячено українцям, котрі проходили службу, чи були причетні до Французького Іноземного Легіону в 1939-1945 роках. Очевидно, цей період відзначається наймасовішим припливом українських добровольців до лав Легіону, логічно було б розпочати цю довгу розповідь з, моживо, найславетніших років боротьби українців під знаменами Франції.

1939-1940

В роки другої світової війни на службу до Легіону вступила велика кількість українців. Цьому були свої причини. Після окупації Німеччиною Польщі, в кінці 1939 р. у Франції утворилася нова польська армія під командуванням генерала Владислава Сікорського. До складу польських підрозділів входила, одна гренадерська дивізія. Громадянами вже окупованої Польщі також була значна кількість українців. Також, на той час, у Франції , з періоду перших визвольних змагань, сформувалась доволі сильна українська діаспора. За зрозумілих причин, ніхто не бажав служити пліч-о-пліч з поляками. Тому, вибір українських добровольців був більш ніж очевидний – Легіон. Таким чином в кінці 1939 – початку 1940 року в Легіон вступило кілька тисяч українців. У складі Легіону, через приток нових іноземних добровольців, було створено 21, 22 та 23 похідні полки.

В лавах цієї формації українці прийняли участь в ході всієї французької кампанії у Фландрії, обороняли Седан, боролись в жорстоких боях на Соммі (травень 1940 р.) і брали участь у битвах на річці Сона (червень 1940 р.). Останні бої українські легіонери прийняли, обороняючи підступи до Ліону, 19 червня 1940 року. Деякі воїни були відзначені й французькими військовими орденами. До наших днів зберігся нагородний лист бронзовим Воєнним хрестом (1939-1945) на ім’я капрала Василя Чорного.

1. Відзначення легіонера українця Василя Чорного, бронзовим Воєнним хрестом. 30 червня 1940 року. Джерело: Advule

Після зайняття Ліону німцями, полки відступають до Ґренобля. 22 червня 1940 року вони дізнаються про підписання франко-німецької угоди про перемир’я. Вже 24 червня батальйон із 900 українців поїздом був доставлений до Екс-ан-Провансу. 27 червня легіонери, сподіваючись бути демобілізованими, пішки вирушили до Фуво, а 8 липня вони прибули до невеликого селища Пейньє, де й затримались на деякий час. В очікуванні своїх демобілізаційних паперів, в пам’ять про постій дев’яти сотень українських легіонерів, на одній зі скель було вигравіювано тризуб, емблему Легіону та напис “Нам пора для України жить”. Це відбулось влітку 1940го року.

Незважаючи на час, напис та гравіювання дійшли до наших днів, практично неушкодженими. А з 2006 року, за ініціативи організації нащадків легіонерів українців Advule, щорічно, на цьому монументі проходять церемонії вшанування легіонерів-українців воювавших у лавах Легіону (Обкладинка матеріалу – світлина, зроблена в червні 1940 року. Фото 2-4 монумент у наші дні, 5-11 – світлини українців легіонерів).

Курінь ім. Івана Богуна

Історія даного формування фактично розпочинається на початку 1944 року. В трудовий табір Deutsche Elau (Східна Прусія), в якому знаходяться, зокрема й українці, приїздить мобілізаційна комісія по відбору до служби у німецькому війську. Перебування в концтаборі в’язням пропонується замінити на службу Райху. Районом майбутніх бойових дій та силами, проти яких будуть боротись новосформовані підрозділи зазначається Франція та “французькі терористи”, себто французькі сили опору. Обираючи між голодною смертю та можливістю поборотись за свою долю зі зброєю в руках, українці, обрали друге. Так, згодом, після 6-ти місячного військового вишколу, український курінь, приділений як 3-ій курінь, 1-го полку, 30-ї дивізії СС (т. зв. 2-га російська або 1-ша білоруська), відправився до Бельфорту (Франція), куди прибув 18 серпня 1944 року. Попередньо, встановивши зв’язок з французькими силами опору, вже 27 серпня, українці здійснили переворот, знищивши при цьому всю німецьку частину батальйону в числі двадцяти п’яти старшин, сімдесяти підстаршин та понад двох сотень рядових вояків. Втрати українців склали 1 чол. (стрілець Петровський) убитими та шестеро пораненими. В цей же день, з усім своїм озброєнням підрозділ перейшов на сторону французьких повстанців, які вже активно діяли в цьому районі. Батальйон було прейменовано в курінь імені Івана Богуна.
Формацію також було поділено на дві частини, перший відділ було названо іменем полк. Євгена Коновальця, а другий іменем Морозенка. На момент переходу батальйон числив 820 бійців. Протягом трьох наступних місяців, аж до жвотян 1944 року курінь активно діяв в департаменті Горішньої Сони, зокрема провів успішні бої під Меліном, біля села Ля Невель-ле-Се, брав участь у битві та звільненні села Конфракур (Confracourt).

12. Район бойової діяльності українського куреня ім. Івана Богуна Джерело: Джерело: Книга Мирослава Небелюка “Під чужими прапорами”, 1951 р.

Уважний читач справедливо запримітить, а яким чином діяльність даної військової формації відноситься до діяльності Іноземного Легіону?
Після свого славетного бойового шляху куріню було приділено місяць відпочинку, після чого, протягом двох тижнів він продовжував боротьбу у складі Легіону як самостійна бойова одиниця. Проте, навіть незважаючи на свої вояцькі заслуги перед Францією та відзнаки командирів (бойові нагороди), на вимогу совєтського консульства курінь ім. Богуна було розпущено. Комуністи не могли потерпіти самостійних бойових підрозділів зложених з самих українців. Вояцтво цих формацій було розформоване, та в більшості розпорошене по різним частинам Легіону, в складі якого пізінше поїхали воювати до північної Африки та Індокитаю.

За втратами куреня, Мирослав Небелюк, один з вояків підрозділу, наводить наступні цифри: 20 загинуло внаслідок лісових боїв, 120 осіб загинуло в лавах Іноземного Легіону, 49 було поранено та троє залишились інвалідами.

Окремо, важливо також згадати одну з сотень куреня, доля якої склалась трагічним чином. Коли тільки курінь в’їжджав на територію Франції, одну сотню під командою поручника Андруха було приділено до штабу полку, з невідомим для сотні призначенням. Сотня, відірвана від свого куреня не змогла вчасно перейти на сторону французьких повстанців. Зі свого боку курінь теж не мав можливості подати вістку до відділених бійців і перейшов у ліс, залишаючи сотню при полку. На звістку про “зраду” куреня німці жорстко помстилися – сотню було негайно роззброєно, а вояцтво разом зі старшинами массово розстріляно. Жертвою екзекутиви стали 100 стрільців та 3 старшини сотні (пор. Андрух, пор. Островський і підпор. Базюк).

Курінь ім. Т. Шевченка

Приблизно в той самий час, й в таких самих умовах, що й курінь ім. Богуна на терені департаменту Ду (Doubs) діяла ще одна українська бойова частина – курінь ім. Т. Шевченка. Виїхавши у складі тої ж дивізії та з тим самим завданням, що й курінь ім. Богуна, підрозділ був у Франції вже 19 серпня 1944 року. Настрій вояцтва був аналогічний богунівському – одразу по приїзді було вирішено шукати зручного моменту для переходу на сторону французьких повстанців. І такий момент наступив в ніч з 26 на 27 серпня. Батальйон, знаходячись в казармах, знищив німецьку залогу гарнізону, та з усією амуніцією, обозом та артилерією налічуючи 546 чоловік перейшов у ліси. За півтори доби підвернулась можливість налагодити зв’язок з французькими силами опору. Курніь одразу по переході отримав назву імені Тараса Шевченка. А вже з 31 серпня підрозділ брав участь в інтенсивних бойових діях. На початку вересня було знищено німецький конвой на шляху Безансон-Вальдеґон. 5 вересня з важкими боями було звільнено місто Понтарільє (Pontarilier), 9-го вересня було звільнено місто Дамблен (Demblin). 12 вересня третя сотня разом з сотнею французької регуярної армії потрапили в німецьку засідку, з щільного кільця якої вдалось вибратись в більшій мірі завдяки військовому хисту командира, хор. Федорова.

Майже всю другу половину вересня 1944 року, курінь провів в боях проти німців вже у складі регулярної французької армії. Проте, на жаль, доля богунівців спіткала й курінь. ім. Т. Шевченка. 28 вересня батальйон було роззброєно та вивезено до Марселю. 11 жовтня 1944 року курінь перестав існувати як цільна бойова одиниця. Стрілецтво у своїй більшості влилось до лав Іноземного Легіону.

Український Партизанський загін пор. Осипа Круковського

Було б помилкою не згадати партизанський загін під керівництвом поручника Осипа Круковського. Часи бойової активності цього партизанського загону припадають приблизно на аналогічний період, орієнтовно 1944-1945 рр, а географічним районом були околиці міста Тур та терен західної частини середньої Франції. Історія цього українського підрозділу така ж героїчна як і доля самого провідника. Особа Круковського була відома українській діаспорі у Франції ще задовго до подій Другої світової. До Франції він приїхав як сільськогосподарський робітник. За цією професією, власне, й трудився сумлінно в околицях міста Санс, департаменту Йон. Одразу по розв’язанню війни, 7 вересня 1939 року він записується добровольцем в лави французької армії і разом зі своїми друзями з Сансу і Мелєну виїжджає до Легіону. В ступені сержанта бере участь у всіх боях французької армії на північному фронті. Демобілізований в кінці 1940 року , повертається на старе місце праці на фермі. З вибухом німецько-совєтської війни пробивається в Україну. В 1943 році вступає до лав дивізії “Галичина”. Незважаючи на те, що дивізія готувалась виключно до боїв з більшовиками, три курені були відправлені до Франції. З куренями й Круковський опинився в місті Тарб під Піринеями. В цьому районі міцно діє французьке підпілля, з яким Круковський доволі швидко наводить зв’язки. Три українські батальйони дивізії “Галичина” готуються до переходу на сторону французів. Але цим планам не судилося збутись. Про задум дізнаються німці. Круковського та його однодумців миттєво арештовують. Арештантів разом з куренями залізною дорогою гарячково транспортують на північ. Під час транспортування ешелон атакують аліянтські літаки. Користуючись загальним замішанням Круковський і горстка його друзів арештанів утікають, забираючи з собою 4 коней, 4 кулемети, 25 крісів, 10 автоматичних пістоль, 80 ґранат, 15 біноклів і відповідну кількість амуніції. Згодом, після недовгих поневірянь, загін все ж виходить на зв’язок з силами французького руху рпору. Згодом, українську формацію включено в групу ФРО-Тур як самостійну бойову одиницю, під загальною командою парашутованого з Англії, майора Лєґранда.

Український відділ брав участь у всіх операціях даної групи. Головним завданням підрозділів було атакувати німецькі воєнні транспорти, що під наступом союзних військ в Нормандії, відступали на схід.

Однією з найуспішніших бойових операцій українського відділу, виконаних самостійно, було звільнення містечка Льош, коло Туру. У цьому бою загинуло двоє українців. В свою чергу відділу вдалось взяти в полон 20 німецьких вояків, 8 возів, наладованих всяким воєнним добром та звільнити містечко Льош.

В жовтні 1944 року, відділ було включено до лав Іноземного Легіону, де піхотинці Круковського зустрілись з богунівцями. На фронті у Воґезах Круковський був поранений у ногу, внаслідок чого опинився у шпиталі. Звідти був остаточно демобілізований.

В партизанці група поручника Круковського діяла з 4 серпня до 30 вересня 1944 року.

Ще темними плямами лишається історія Легіону в розрізі теми, яку ми розпочали досліджувати, зокрема період кінця 19 , початку 20 століття. Долі та імена тисяч українців, котрі служили в цій бойовій формації ще належить розповісти. Наступним матеріалом спробуємо ретельно дослідити період 1945- 1980 років. Залишайтесь з Synytsia_blog! Далі буде.

Ярослав Синиця


На обкладинці – легіонери-українці біля пам’ятного монументу, селище Пейньє, Франція, червень 1940 року.

Використані джерела:

  1. Мирослав Небелюк, книга “Під чужимим прапорами”, 1951 р.
  2. http://www.advule.com/
  3. http://ukraine-memoire.fr/

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *