Незрозумілий знак

«Замах українця на начальника держави» — перша шпальта краківських «Ілюстрваних новин» за 1 жовтня 1921 року. Замах на Пілсудського був ключовою подією першої фази формування УВО.

(Спомин з недавнього минулого)

Наше завдання було не легке. Мали ми зробити експропріяцію державних грошей із залізничного поштового возу на лінії  Н.-Р. Призначено для цього 12 чоловік. Плян був такий: при вїзді поїзду на стацію Д. двох боєвиків із приправленими до стрілу “копитами” (револьверами) вскакують на льокомотиву та терирозують її обслугу, коли ж вона не послухає вбивають її та, перенявши керму льокамотивою у свої руки (призначені до того люде розумілися на цій “штуці”), переїзджають повільно стацію, а далі пускають поїзд повною парою вперед. Дальших три чоловіки й собі скакують до поїзду і “працюють” коло поштового возу амбулянсу; коли ж на їх вимогу обслуга возу дверей не відчинить, то вони висаджують двері вибуховим матеріялом. Решта боєвиків обсаджують двірець та при наближенню поїзду, тероризують його обслугу, знищуть телєґраф і телєфон і при переїзді поїзду через стацію скакують до нього. Усі одержали строгий наказ поступати рішучо, а зокрема – кожного, поліцая чи цивіля, який ставив би опір чи перешкаджав виконанню пляну на місці застрілити. Коли трійка що мала поратися коло амбулянсу, скінчить свою роботу та дасть про це знати свиставкою, всі боєвики діляться на дві ґрупи й розділивши гроші на дві частини кидають поїзд та подаються у двох противних напрямках. Дороги, якими мали втікати боєвики, докладно звірено з мапою, та ще перед тим проводирі окремих ґруп перейшли їх самі.

На сходинах нашої пятки, де передано нам цього наказу, ми, тільки розподілили ролі між собою й розійшлися з тим, що кожний мав докладно обміркувати ціле завдання та на наступних сходинах подати можливі завваги  що до способу переведення пляну чи до приділеної йому ролі.

На наступних зборах не багато прийшлося балакати. Повстав тільки один запит: що належить робити, коли пасажири, збентежені стрілами почнуть виходити з возів? Постановлено, що двох боєвиків стануть на передніх площинках возів та до кожного такого пасажира будуть стріляти з кольбенмавзерів.

В день виїзду до місця призначення кожний із нас дістав по два “сплюваки” (револювери), чотири ладунки куль, елєктричну лямпку й компас: рівнож кожний дістав точні інструкції, коли має виїхати, куди їхати та в кого зголоситися. Кожний із нас мав перед виїздом сам запастися харчами: сухою ковбасою, сухарями, чоколядою та румом, всього, однак не багато, щоб можна було це сховати в кишенях одягу.

Приїхавши до Т. мусіли ми чекати ще два дні, бо наша розвідка нам донесла, що гроші повезуть щойно за два дні. Хоч Т. і справді було окружне місто, але не дуже то безпечно було задержуватися в ньому протягом двох днів 12-ом чужим людям. Нас розміщено по хатах ріжних наших симпатиків. Ніхто з нас не смів показуватися на вулицю. Порозумівалися ми через звязкового, яким була п-а Дарка.

Мене й ще одного товариша призначили до помешкання одної вдови де вона жила разом із донькою. Приняли нас як старих знайомих, а то й рідних. Із розмов ми довідалися, що чоловік удовин загинув на італійськім фронті: вона тоді залишилась з донькою та двома синами одному з них старшому, сама казала йти боротися за рідну землю під час українсько-польської війни, а молодший ще майже дитина, сам пішов. Старший згинув під Львовом; молодшого зарубали большевики . До нас ставилися як до тих, що мають помститися за її дорогих синів. Довідались ми, що ми не перші “птахи” в неї. Вона помагає “птахам” чим може; сама пішлаб щось робити, колиб її лише взяли…

Другого дня по нашім прибутті передає нам звязковий, що не будемо переводити експропріяції за первісни пляном: для порозумінням над иншими способами переведення мусимо зійтись усі разом. Зійшлись ми ввечері на умовленій кватирі. Там довідались ми, що зайшли деякі труднощі, а тому, замісць у самім поїзді, виконаємо нападу у хвилі виладовання грошей на стації Б. Число учасників нападу зменшено до пятки. Двох із нас мало стероризувати поліцая та почтового урядника, двох инших мало забрати пачку з грішми , пятий мав “крити плечі” значить – реаґувати на можливу інтервенцію з боку прохожих. Такої інтервенції треба було сподіватися, бо ціла “операція” мала відбутися 10 кроків од двірця, на якому в хвилі приїзду поїзду панував завсігди жвавий рух.

Нерадо приняли ми цю зміну, бо кожному з нас більше подобався напад на поїзд, та йкористь тоді булаби більша, беручи на увагу, що в поїзді забралиб ми всі гроші, призначені на цілу лінії, а не частину, призначену на стацію Б. Але наказ наказом.

Коли згідно з пляном приїхали ми на стацію Б. та висіли з поїзду, якийсь малий , чорнявий чоловічок дав енерґійний знак рукою нашому комендантові, і всів поквапно до  поїзду. Наш командант ішов не задержуючися в напрямі поштового возу: за ним ми, один за одним, як і вмовилися.

Вже смеркало, так що облич людей не можна було пізнати. От заповідається чудесна робота перелетіла думка упораємося так, що ніхто й не стямиться та непомітно “спалимося”!

Втім блиснуло перед нами світло елєктричної лямпки. Хтось крикнув “Stój!” і почувся характеристичний тріскіт рушничного замка. Тої самої хвилі з нашого боку впало два стріли. В одповідь впало кілька рушничних стрілів.

Засідка!.. майнула думка в кожного з нас. Та все ж усі ми підбігли кілька кроків наперед, стріляючи раз у раз у бік противника. 

Наш командант дав знак до відвороту. Відстрілюючися ми відступали вздовж тору в напрямі двірця, перейшли ясно освічену площу перед двірцем, на якій непорушно стояли остовпілі зі страху подорожні з клунками, перебігли залізничну дорогу під акомпаніямент стрілів поліцаїв, що бігли за нами лавою аж поки ми , перескакуючи плоти та рови, перебігаючи ріжні огороди та подвіря, не опинилися нарешті в полі. Тут почули ми себе безпечніше.

Щойно тепер догадалися в чому річ. Той чорнявий чоловічок, якого запримітили ми на двірці, дав знак командантові відступити від роботи та їхати далі. Однак командант не зрозумів його. Згодом довідалися ми, що польска поліція сподівалася нашого наскоку (видко запримітила нашу розвідку, що не дуже то обережно обслідувала двірець) та обсадила цілий терен, за виїмком самого двірця; не сподівалися, що ми будемо втікати через найлюдніше та освітлене місце.

Саме завдяки тій помилці нам і вдалося легко видістатися з халепи та втекти.


З матеріалів часопису “Сурма”, – лютий  1931 р., №2 (410, с.2-4.
Джерело: Діаспоріана.

На обкладинці ілюстрація з першої шпальти краківських «Ілюстрваних новин» за 1 жовтня 1921 року, зображуючий замах члена УВО на Ю. Пілсудського.
Джерело: Український Інститут Національної Пам’яті

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *