Українська вартівнича сотня у Франції

“СТРІЛЕЦЬ” під Шепетівкою

У сталінградській офензиві (ч.2)

Ми побідимо!

ОДИН З ІСТОРИЧНИХ ДНІВ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ

День перед Зимовим Походом

5 грудня 1919 року…
Мороз щипає за вуха. Все навколо вкрите снігом. Волинська група нарешті відірвалась від ворога і входить в невеличке село під Любарем, в котрому мала переночувати і в котрому в цей вечір мало бути оголошено наказ про вимарш у Зимовий Похід.

Ще не встигли розташуватися, як старшини одержали наказ зібратися в школі. Поїхав і я. Коли зайшов до школи, там уже зібралися майже всі старшини Групи…

Остання зустріч з братом

“ІСПИТ” підстаршинської школи ім. полковника Коника

В лісі біля села Корманичі пов. Перемишль містився табор підстаршинської школи УПА. По терені бушували польсько-українські опричники, та провадили розвідку за відділами УПА, та дня 2.6.1946 р. виконали каральну акцію на українські села: Мацьковичі, Вуйковичі, Бріхівці, Батичі, з яких польські комуністи під командою НКВД-истів насильно викинули українське населення і заселили польським…

Перший відділ українських військових кадетів

Точно в сімнадцяту річницю геройської смерти леґендарного Командира УПА ген. Тараса Чупринки, 5-го березня 1967 року, українська громада у Нотінґгамі була свідком відкриття першого відділу українських кадетів при британській армії. Відділ цей покищо малий! Всього три рої юнаків між 14 і 18 роками у військових одностроях із тримісячним вишколом, що його відбувають вечорами два рази в тижні, а раз у місяць йдуть на стріляння…

Більше мужности Пане Поручнику!

Восени 1920 р.  головний штаб Дієвої Армії УНР переїхав з Городка Подільського до Волочиськ. Оперативний штаб на чолі з генералом Омеляновичем-Павленком виїхав на конях в поле на фронт. Частина штабу залишилась при другому відділі, а саме при ген. кватирмайстрі Ткачукові. Довкруги волочиського двірця було повно тилових частин. У близькому селі перебував евакуйований уряд УНР. Скрізь було гостре поготівля…

“Кобзар” на селі

Це було понад 50 років назад на селі північної Полтавщини. Я вже другий рік ходив до школи. Багато клопоту завдавали ми тоді вчителям через незнання російської або “панської”, як тоді казали, мови.Учителі, місцеві українці, – з них один навіть досить відомий український поет, – не сміли в школі вживати української або “мужицької” мови…

На прапор глянь!

Під кінець травня 1946 року в таборі полонених дивізійників в Ріміні, мала місце маловідома нашому загалові подія, яка заслуговує на згадку.У 20-ту річницю траґічної смерти Голови Директорії та Головного Отамана Армії У.Н.Р. Симона Петлюри, врочисто посвячено український національний прапор, який фундували та передали воякам Першої Української Дивізії УНА вояки-українці 2-го корпусу Польської Армії під командуванням генерала Андерса…

Вихід з оточення, – спогад воїна дивізії Галичина

СС-ПК. Червоне, налите кров’ю сонце ховалось за солом’яні стріхи подільського села. Погасле небо вкривалося густими хмарами диму від палаючих навколо хат і машин. На золотих ланах пшениці, якої не встигли зібрати працьовиті руки українського селянина, а поорали залізні гусениці та тяжкі вибухи артилерійських снарядів…

Малюнки офіцера Вермахту або як за допомогою емоцій творити пропаганду

Мандруючи Європою,в Австрії мені в руки потрапила досить цікава книга.  На око –  нічим не примітна, нудна енциклопедія років так 70х –  так могло здатись на перший погляд пересічній людині. Але погортавши трохи сторінки,  я одразу виявив феноменальну її цінність, принаймні, як матеріалу для вивчення механізмів агітації та пропаганди…

“Йду на фронт, хочу висповідатися”…

(Спомин з Йордану в Галичині 1941р.)

Зближаються Йорданські свята, а те, що пережилося підчас большевицької навали помалу піде в забуття… Тож хочу поділитися спомином з тих часів з тими читачами, яких минуло те нещастя глядіти в будучність і не бачити виходу з гнету.Було це саме на йорданський св. Вечір 1941 р.На дворі сильний мороз. На приходськім подвірю рух…

Нечайна зустріч з ворогом

/ Спомин рядовика Української Повстанчої Армії /   Воно було узимку сорок п’ятого.Сотенний Гроза вислав нас кількох на стежу в недалеке село. Це було пів роя: Степан – як командир, Юрко, Остап, Микита, я і малий Коля.Як виходили ми з густого ліса, вже вечоріло. Причаєно і так немов гнівливо тріщав нам під ногами сніг. Причаєно і остережливо тріщало віття…